Поиск

Добавить в RSS-ленту

Архивы

ХОЛОДНА ВІЙНА ЗА КРИМ (скорочено)

7 сентября, 2008

„Получить боеприпасы и быть готовыми к решительным действиям”, – такий наказ отримала російська морська піхота, коли готувалося відокремлення Криму від України.

Лорд Черчилльколись сказав, що росіяни понад усе поважають силу. Спроби домовитися з ними, не підкріплені силою, сприймаються як слабкість. „Тиждень” згадує, як Україна домовилася з Кремлем про розподіл Чорноморського флоту. Показово, що в тій „битві за Крим” значну роль відіграли не тільки високі чини, а й звичайні українські моряки й військовослужбовці. Це вже тенденція – українські прориви відбуваються за ініціативи знизу.

Війна за присягу

Перші широкомасштабні дії проти України датуються 1992 роком. Завдання-мінімум для росіян – не ділитися Чорноморським флотом. Ось цитата із наказу Івана Капітанця, першого заступника Головкома російського ВМФ: „К офицерам, мичманам, прапорщикам, создающим нездоровую обстановку в воинских коллективах, склонных к измене Родине и принятию присяги на верность Украине, применять суровые меры воздействия вплоть до увольнения с занимаемой должности и увольнения со службы”.

Особливий переполох викликало повідомлення від 22 лютого 1992 року. Тоді українську присягу склав 880-ий окремий батальйон морської піхоти – найкращий у з’єднанні за результатами попереднього, 1991-го року. Головний штаб ВМФ у Москві одразу видав директиву розформувати батальйон.

Після цього основні бойові з’єднання Чорноморського флоту почали комплектувати тільки росіянами – а через місяць командувач ЧФ Ігор Касатонов перейшов до рішучих дій. Головним аргументом адмірала була морська піхота. Наприклад, у квітні 1992 року поблизу школи прапорщиків, де розмістилась організаційна група з формування ВМС України, почала чергувати машина з комплексом радіоелектронного придушення. Російські радисти перешкоджали зв’язку й вели радіоперехоплення. Під охорону російської морської піхоти взяли штаб ВПС ЧФ і штаб Кримської бази у селищі Новоозерне – а тамтешній взвод охорони розформували через складання української присяги.

У ніч проти 8 квітня 1992 року у зв’язку зі складанням української присяги офіцерами штабу Кримської бази до Новоозерного ввели бойову техніку 361-го полку 126-ої дивізії берегової оборони ЧФ: 4 БТР і 2 мотострілецькі взводи з Євпаторії. До озера Донузлав увійшли два ракетні катери й два корвети, заблокувавши кораблі, особовий склад яких склав українську присягу. При цьому, наказ штабу флоту передбачав узяти під охорону бронетехніку й будівлю місцевої ради (!) в самій Євпаторії, але командир 361-го полку його не виконав.

9 липня 1992 року склав українську присягу особовий склад військової комендатури Севастопольського гарнізону – пункту управління Головної бази. Це був удар у самісіньке серце проросійських сил. 10 липня о 12:25 у 810-ій бригаді морської піхоти зіграли бойову тривогу, яка перетворилася на бойову готовність „Повна”: особовому складу видали бронежилети й набої. Російська десантно-штурмова група з 25 осіб увійшла до комендатури.

21 липня 1992 року сторожовий корабель СКР-112, піднявши український прапор, здійснив перехід з Кримської бази (зі згаданого вище Донузлава) до Одеси. Протягом 8-годинного переходу корабель переслідували направлені з командного пункту ЧФ кораблі, застосовуючи попереджувальний артилерійський вогонь і намагаючись висадити на бунтівне судно групу захоплення. На підтримку СКР-112 спрямували українські винищувач і прикордонні катери. Перед загрозою бойового зіткнення російські моряки не стали виконувати наказ штабу ЧФ зупинити корабель „в будь-який спосіб”.

Придністровський сценарій

Українська сторона намагалась ігнорувати провокації, але не завжди це вдавалось. У вересні 1993 року відбулася сутичка між українськими піхотинцями й російською береговою охороною. Роздратовані українці атакували танковий підрозділ берегової охорони, троє росіян отримали поранення – у відповідь адмірал Касатонов заявив, що Україна намагається „скористатися політичними проблемами у Москві (там радикально загострилося протистояння між Думою і президентом Єльциним – „Тиждень”) і забрати собі частину флоту”.

З цього моменту до питання про розподіл ЧФ додалося кримське. Російська військова розвідка готувала в Криму операцію з відокремлення півострова від України за схемою, вже апробованою в Придністров’ї. Консульство РФ почало видавати російські паспорти громадянам України, які працюють на об’єктах ЧФ. Прес-служба штабу ЧФ перетворилася на засіб інформаційної війни проти України — її телецентр оснастили сучасною апаратурою, спеціально для того, щоб вести передачі на весь півострів.

Розвідка флоту фактично діяла як штаб з координації зусиль усіх сепаратистських сил у Криму. Її стараннями вже починалося створення незаконних збройних формувань, з’явилися російські козаки, етнополітичні організації на кшталт „Русского движения Крыма”. Російський міністр оборони Павєл Грачов ще влітку 1992 р. оголосив про намір вводити війська до будь-якої республіки з метою „захисту російськомовного населення”. На черзі стояла операція з подібного „захисту” Криму. Юридичний привід для цього дав і „президент” Криму Юрій Мєшков, котрий під час свого виступу в російській Держдумі в січні 1994 року закликав включити Крим до складу Росії. Фактично, Мєшков з прибічниками відігравав роль Судетської німецької партії, котра свого часу виконала важливу місію зі знищення незалежної Чехословаччини.

„Выкинуть их в Одессу”

Прямим наслідком провокаційних заяв проросійських політиків стало те, що українським військовослужбовцям стало небезпечно ходити по Севастополю. Команди російських моряків називали своїх колег-прикордонників з Балаклави зрадниками, висаджували з міського транспорту. Одного з офіцерів 174-ї зенітно-ракетної бригади ППО України побили за кокарду з тризубом. Офіцери ВМС ходили по місту з емблемами ВМФ СРСР і змінювали їх на українські вже на службі.

„Під час параду на честь незалежності України кілька покидьків з натовпу кидали в колону курсантів помідори”, — згадує командувач ВМС Ігор Тенюх. — А в 1996-му, коли в Севастополі проводили спільні паради обох флотів, командувач Балтін разом зі своїми адміралами залишив трибуну саме в ту мить, коли урочистим маршем крокували українські моряки”.

Дійшло до того, що група російських морських піхотинців уночі проникла в розташування зенітно-ракетного комплексу С-300 військ ППО України й закидала димовими шашками казарму з солдатами. Українці ледве не почали стріляти.

Командир 17-ї окремої бригади спеціального призначення капітан 1 рангу А.Карпенко вдався до незвичної містифікації. Він одягнув камуфльовану форму з нарукавними емблемами ВМС України, авіаційний (!) шолом, бронежилет… А потім, озброєний ручним кулеметом Калашникова й пістолетом для безшумної стрільби АПБ, почав їздити по Севастополю на власному мотоциклі „Урал”, пофарбованому в чорний колір. Ця демонстрація спричинила приголомшливе враження на севастопольців. Відреагувало навіть „Общественное российское телевидение” (ОРТ), повідомивши про появу в Севастополі „бойових груп українців, які мають досвід війни в Югославії”. Цькувати українські підрозділи на деякий час припинили.

Наприкінці 1993 р. відбулися перші спільні навчання ВМС України з нашими військово-повітряними силами. Флагман українського флоту — фрегат „Гетьман Сагайдачний”, який повертався з навчань, виявив, що його не пускають на базу. Росіяни створили українським кораблям нестерпні умови, щоб примусити їх піти з Севастополя. „Выкинуть их в Одессу”, – публічно говорив Касатонов. Українці готувалися прориватися з боєм. На „Сагайдачному” відібрали команду з десяти чоловік, видали зброю і готувалися висадитися в баркаси, щоб, за необхідності, захопити буксир і відчинити бонні ворота.

Кульмінація конфлікту: вогнемети й фугаси

Тоді обійшлось, але з цього моменту в будівництві ВМС України з’явилися нові пріоритети. Замість кораблів головну увагу почали приділяти створенню та вишколу морської піхоти, щоб мати аргументи в суперечках із ЧФ. Штаб ЧФ негайно запровадив чергування озброєних патрулів, а на кораблях у гаванях наказали прибрати трапи на берег і бути готовими до нападу „українських націоналістів”.

Одночасно Чорноморський флот розробив „задум застосування сил і засобів у випадку збройного конфлікту з Україною”. Почалася підготовка до рішучих дій. Зокрема, 810-та бригада морської піхоти розгорнулася до штатів воєнного часу, збільшивши свою чисельність з 800 до 2,5 тис. чол. Готуючись до майбутніх вуличних боїв, вона отримала батальйон танків Т-64 та ручні вогнемети.

До погроз росіян поставилися цілком серйозно. 25-29 квітня 1994 року відбулися командно-штабні навчання за участю командувача Одеського військового округу Шкідченка й першого заступника міністра оборони Біжана – людей, які були в центрі подій довкола судна „Челекен” в Одесі (див. доверстку „Гострий момент”). Легенда навчань – „оборонна операція на півдні України з залученням сил армії та ВМС, прикордонників, Національної гвардії та СБУ”.

На цей час силами розвідки ЧФ уже було організовано прообраз „кримської армії” – загін „Скорпіон” у Сімферополі. Формально він підпорядковувався „президентові” Мєшкову. Крім того, розгорнулася робота з підготовки захоплення ключових об’єктів військ ППО України в Севастополі. Готувалася справжні війна — невідомі копали ями, щоб закладати фугаси, перерізали телефонні дроти…

У травні 1994 року на дорозі між КПП та казармами бригади ППО національні гвардійці влаштували засідку на групу з трьох осіб, що закладали фугас. Двоє втекли, покинувши 4 кг вибухівки. Третього, одягненого в чорну уніформу морської піхоти, затримали – перед арештом він викинув пістолет ТТ. Потім міліція встановила його особу – відставний капітан 2 рангу, місцевий мешканець. 19 травня 1994 року було відбито ще одну спробу захопити той ж об’єкт ППО.

Все вирішила Національна гвардія

Тобто російська розвідка ніби не брала прямої участі в подіях, а діяла силами „помічників” із числа пенсіонерів ЧФ. Це було вимушеною імпровізацією, оскільки іншої агентури на той час у Криму вона просто не мала. „В 1991 році військова контррозвідка та спецназ Чорноморського флоту присягнули на вірність Україні – й уся агентура, кадрове забезпечення, матеріальна база не дісталися Росії, — зауважує тодішній начальник військової розвідки України, екс-заступник голови СБУ Олександр Скіпальський. — Таким чином ми уникнули збройних сутичок у Криму, що стало програшем проімперських сил”.

Після спроб захопити військові об’єкти й закласти фугаси стало зрозуміло — від „оборонних” навчань час переходити до серйозніших дій. На виїздах із Севастополя поряд з постами міліції з’явилися співробітники СБУ в камуфляжі та з автоматичною стрілецькою зброєю. 22 травня 1994 вулицями Сімферополя проїхали 28 бронетранспортерів Національної гвардії, які поверталися з ремонту. Юрій Мєшков за допомоги „ОРТ” відразу ж заявив, що український спецназ готується до штурму штабу ЧФ.

У Севастополі почалася справжня паніка — містом пішли страшні чутки про високу боєздатність та виняткову жорстокість „нациків”. Так росіяни називали українську Національну гвардію. Дійшло до того, що — як свідчать офіцери гвардії, які перебували тоді в Балаклаві — до них підходили залякані пенсіонери з проханням „не вбивати хоча б дітей”! Про нервозний стан росіян свідчив і випадок з російським морським офіцером, який зупинив авто з національними гвардійцями. Моряк лише в ході розмови зрозумів, що їде не з російськими військовослужбовцями, а з українцями — і на ходу вистрибнув з машини.

До цього можна було б ставитися з іронією, якби не враховувати, що саме з такого психозу й починаються війни.

Зрештою ситуацію на півострові стабілізувало введення в Крим майже 60 тисяч бійців прикордонних військ і Національної гвардії. Згодом провальний штурм Грозного остаточно зупинив кремлівських геополітиків. 10 червня 1994 року сторони досягли прийнятної для всіх угоди про поділ флоту.

А „президент” Мєшков втік до Москви — там мер Лужков подарував йому квартиру за проведену в Криму „роботу”.

Як боролися за Одесу

З початку січня 1994 р. за наказом штабу російського ЧФ почали відключати навігаційні вогні й світлові знаки у північно-східній частині Чорного моря. Судноплавство до портів України стало неможливим. Одночасно вивозили гідрографічне обладнання. 8-10 квітня 1994 р. через це стався конфлікт довкола гідрографічного судна „Челекен” в Одесі. Однак командування ЧФ прорахувалося. На цей момент уже вивели до Росії 98-у гвардійську повітрянодесантну дивізію – і баланс сил у південних областях України змінився. Українські десантники захопили 318-й дивізіон кораблів консервації в Одесі, який чинив збройний опір під час подій з „Челекеном”. „Дивізіон застосував зброю і виступив проти української влади, тому його дні були скінчені”, – говорив командувач ВМС Володимир Безкоровайний. За кілька тижнів на об’єктах флоту по всьому Північному Причорномор’ю підняли українські прапори. Росіяни відступили до Криму.

Автори — військовослужбовці ЗСУ, учасники подій.

P.S. Одного з авторів я знаю особисто — побитого за кокарду з тризубом 🙂




|


  1. 9 сентября, 2008 @ 6:36 дп
    Саша1967 пишет:

    Что это именно сейчас в СМИ так уж усиленно акцентируется вопрос Крыма?
    Не поэтому ли?
    http://www.rambler.ru/news/politics/ukraine/13393796.html
    Ладно, посмотрим дальше.

  2. 9 сентября, 2008 @ 8:49 дп
    MAG пишет:

    \\в СМИ так уж усиленно акцентируется вопрос Крыма?
    Не підкажете у ЗМІ якої країни? А, rambler.ru

    Це стаття про яку я говорив ще рік тому. Тоді забув викласти.

    Ярослав Мезенцев:
    Там две моих статьи. Обе достаточно порезаны. Им максимально придали вид статей, а не исследований, повыбрасывав выдержки из документов и всякое военно-стратегическое, попросив взамен побольше сугубо человеческих моментов, как все это проходило через людей. От меня благодарность за два классных момента Драгону. У редакторов не поднялась рука их обрезать, только подкоротили мои комментарии. **** твоя жертва тоже не была забыта.

    До речі, історія про побитого за «тризуб» українського офіцера — це часом не бійка капітана з двома російськими сержантами? У моєї знайомої батько був у такій ситуації.

    ****: Хех, це шановний історя про мене.

    \\Не поэтому ли?
    Идёёёёт ваааайна народная, свящеееенная война, с нашистской силой грозною, с араааанжэвай ардой…

  3. 10 сентября, 2008 @ 8:18 пп
    Саша1967 пишет:

    В СМИ какой страны?
    Ну а в какой стране вовсю сейчас стало модным разглагольстовать о том, что в Крыму…ну вот бегают российские активисты за населением, а догнав, напихивают недостаточно быстрым бедолагам полные карманы российских паспортов, наверно, смазанных специальным клеящим составом. 😉

    И вот нельзя после этого от русских паспортов избавиться никаким способом.
    Волей-неволей крымчане потом вынуждены стоять с флагами и встречать «вражеские» корабли, возвращающиеся на базу.
    И бороться за русский язык.
    Короче, налицо явная агрессия Кремля. 😉

  4. 10 сентября, 2008 @ 9:51 пп
    MAG пишет:

    \\напихивают недостаточно быстрым бедолагам полные карманы российских паспортов
    Це ви називаєте «усиленной акцентацией»? Це факт що у Севастополі у людей російські паспорти, ясно що обговорюється можливість використання сусідом цього моменту, бо подібне ми вже бачили.

    Валерій Саратов, голова Севастопольської міської ради:
    «Сегодня точной информацией не обладает никто, но я могу предположить, что несколько тысяч человек двойное гражданство имеют. Это связано со становлением государств Украины и России, когда еще не оформились эти системы».

  5. 10 сентября, 2008 @ 9:55 пп
    Саша1967 пишет:

    Ну так можно разобраться с этим сравнительно небольшим контингентом по-тихому, а не нагнетать истерию в СМИ.

  6. 10 сентября, 2008 @ 10:54 пп
    MAG пишет:

    Я тоді у вигляді окремого посту представлю «истерию в СМИ».

    А поки що:

    10.09.2008 10:28
    Флагман Чорноморського флоту Російської Федерації — ракетний крейсер «Москва»- повернувся у середу вранці на місце дислокації — у севастопольску бухту.

    На березі його зустрічали десятеро мешканців Севастополя, які тримали в руках триколори і вигукували «Росія».

    «Город встечал»!

  7. 10 сентября, 2008 @ 10:58 пп
    MAG пишет:

    Взагалі «розібратися» не має правової бази. Ну не мають права наші міліціонери заходити в квартири і влаштовувати трус на предмет наявності паспортів 🙂 Це хіба хтось по п»яні бовкне 🙂

  8. 10 сентября, 2008 @ 11:15 пп
    Саша1967 пишет:

    И поэтому надо поднимать шум в СМИ?
    Пусть МВД, СНБУ разберётся, или «сделать совсем ничего нельзя»? 🙂
    Тогда пусть начнут раздавать паспорта желающим в России. 🙂

    \\\На березі його зустрічали десятеро мешканців Севастополя, які тримали в руках триколори і вигукували “Росія”.
    Я видел по ТВ, там было гораздо больше, хотя и немного.
    Остальные были на работе.

  9. 10 сентября, 2008 @ 11:27 пп
    MAG пишет:

    \\Остальные были на работе.
    У пенсіонерів ЧФ наче роботи немає 🙂 Ну та ладно кака різниця 🙂

    То як Вам стаття? Прочитали? ІМХО дуже цікава, ще добре що писали люди, об»єктивності яких я довіряю, тобто безпосередні учасники подій. Автор спеціально свого часу зазначав, що дурниць про те як «КГБ-шник залякував українців погрожуючи їхнім сім»ям» писати не буде 🙂

  10. 11 сентября, 2008 @ 8:28 пп
    Саша1967 пишет:

    Да помню я те времена, помню.
    Всё написанное написано правдиво.

    Только вот лично я бы всё-таки хотел, чтобы база оставалась.
    Мне так легче.

    А со стороны центральной власти России, на мой взгляд, в те годы не было серьёзной поддержки тем, кто пытался сохранить позиции России в Крыму.
    Потому и действовали местные командиры российских частей спонтанно, на свой страх и риск.
    А Е.Б.Н. вовсю старался понравиться Западу, легко и просто сдавал всё и вся.
    Для меня совершенно несомненно то, что если бы он поборолся, то пусть даже не весь Севастополь, но хотя бы базу закрепить за Россией навечно он был просто обязан.

    Но что случилось-то случилось.
    У каждого- свой взгляд, а мне было бы спокойнее, если бы Россия оставалась где-то поблизости.
    Потому что я пока не очень доверяю возможному дальнейшему развитию событий.
    Прежде всего в языковой сфере.

    Но поживём-увидим.

  11. 11 сентября, 2008 @ 9:27 пп
    MAG пишет:

    \\Только вот лично я бы всё-таки хотел, чтобы база оставалась.
    До 2017 вона ще буде. Тут питання чи буде Росія до 2023-го і чи буде їїї тодішній владі до баз.

    \\со стороны центральной власти России в те годы не было серьёзной поддержки
    Так само як і під час подій з Тузлою Кремль просто зважив свої сили, ситуацію, реакцію Києва та його готовність до дій у відповідь. Та і внутрішньополітична ситуація в самій Росії була ні к чьорту — Чечня. Російські військові тоді більше займалися розкраданням майна ЧФ, а українські — ловлею того що крізь пальці протекло. Правда потім Кремль цю ситуацію припинив. Провів кілька показових процесів показавши що ті хто ще не встиг з «приватизацією» підпорядкованого майна — вже запізнилися.

    \\действовали местные командиры российских частей спонтанно
    Прямі накази від першого заступника Головкома російського ВМФ спонтанними діями місцевих командирів не назвеш.

    \\но хотя бы базу закрепить за Россией навечно он был просто обязан.
    Те ж саме з точністю до навпаки можна і про Кравчука сказати. Просто питання вирішили компромісно. Щоб не було жертв.

    \\а мне было бы спокойнее, если бы Россия оставалась где-то поблизости.
    Та вона й так близько — рукою подати через протоку.

  12. 12 сентября, 2008 @ 2:52 пп
    MAG пишет:

    \\со стороны центральной власти России в те годы не было серьёзной поддержки
    Та реальної підтримки до 1994 і наші військові не мали і змушені були власноруч вдаватися до вищезгаданих дій:

    «Командир 17-ї окремої бригади спеціального призначення капітан 1 рангу А.Карпенко вдався до незвичної містифікації. Він одягнув камуфльовану форму з нарукавними емблемами ВМС України, авіаційний (!) шолом, бронежилет… А потім, озброєний ручним кулеметом Калашникова й пістолетом для безшумної стрільби АПБ, почав їздити по Севастополю на власному мотоциклі „Урал”, пофарбованому в чорний колір. Ця демонстрація спричинила приголомшливе враження на севастопольців. Відреагувало навіть „Общественное российское телевидение” (ОРТ), повідомивши про появу в Севастополі „бойових груп українців, які мають досвід війни в Югославії”. Цькувати українські підрозділи на деякий час припинили.»

  13. 12 сентября, 2008 @ 9:30 пп
    Саша1967 пишет:

    \\\ Ця демонстрація спричинила приголомшливе враження на севастопольців.
    Это что: один человек решил судьбу Крыма? 😉
    Я, конечно, тут не Хрущёва имею в виду. 🙂 🙂 🙂

  14. 13 сентября, 2008 @ 10:39 дп
    MAG пишет:

    \\Это что: один человек решил судьбу Крыма? 😉
    Та звичайно ні. Просто офіцери Росіїських ВМФ створювали атмосферу цькування військовослужбовців ВМС України, під»южуючи до цього і місцевих жителів. Одного з командирів частин це дістало і він вирішив провести «психологічну атаку» 🙂
    До поділу Криму ця історія звісно має ілюстративних характер 🙂

    \\Я, конечно, тут не Хрущёва имею в виду. 🙂 🙂 🙂
    Перед Хрущовим делегати Криму повзали на колінах благаючи входження до багатої господарської системи України. До цього після виселення татар вони в буквальному розуміння смоктали лапу.

  15. 13 сентября, 2008 @ 8:41 пп
    Саша1967 пишет:

    Да?
    Ну, «хай буде».

  16. 13 сентября, 2008 @ 9:05 пп
    MAG пишет:

    Вибачайте вже за різкуватість, просто ці вже казочки про те як «ні з того ні з сього» Хрущов «подарував» Крим Україні трохи вже зуби пооскомила 🙂

  17. 13 сентября, 2008 @ 9:16 пп
    Саша1967 пишет:

    Такое было возможно исключительно потому, что никто не смел пикнуть: слишком уж свежими были воспоминания о 1937 годе.
    Бесценные крымские земли были по-идиотски «подарены»!!!!!! 🙁 🙁 🙁

    Не говорите мне, что России Крым был не нужен, это абсолютная неправда.
    Такого просто НЕ БЫВАЕТ и быть не может.
    Тоже, извините за резкость.

  18. 14 сентября, 2008 @ 11:24 дп
    MAG пишет:

    \\Такое было возможно исключительно потому
    Со свечкой стояли?
    А исклучительно почему Крым был оторван от Таврической губернии Украины? Почему Вы говорите о вещах которых НЕ знаете?

    \\Бесценные крымские земли
    В чём их бесценность?

    \\Не говорите мне, что России Крым был не нужен, это абсолютная неправда.
    Какой нахрен России???????!?!?!!!?!?!?!?!?!?! СССР на миллионы своих граждан было нас***ть. Крым ЦКВКПБ был интересен лишь в качестве военной базы + курорты для гебни и партруков.

    \\Такого просто НЕ БЫВАЕТ и быть не может.
    \\Тоже, извините за резкость.
    Да фиг с ней с резкостью, Саша, Вы вроде человек взрослый, а демонстрируете полную расхлябаность мысли — пожалуста пробуйте высказывать свои мысли ПОДУМАВ о том что говорите. России тогда НЕ БЫЛО.

  19. 18 сентября, 2008 @ 7:36 пп
    Grosso пишет:

    ссылка с поста только у меня не открывается?

  20. 25 февраля, 2014 @ 10:02 пп
    Рудольф пишет:

    Сторонники Майдана !
    Россия и русские вам не отдадут Крым при любом раскладе,
    как сказал Ал. Невский — кто с мечом придет — тот от этого меча и погибнет!
    Что такое — Россия ? это сила которая покроет своей мощью Украину как бык-овцу и мокрого места не будет от вашего майдана…это только начало..

  21. 25 февраля, 2014 @ 10:04 пп
    Mixter пишет:

    Какой качественный гон. Как бык овцу? Это что за кровесмешение такое противоестественное?


|
RSS feed отзывов к статье |