Поиск

Добавить в RSS-ленту

Архивы

Лавров: Вы сами во всем виноваты и спровоцировали нас!

16 мая, 2008

Глава МИД России Сергей Лавров выразил сожаление в связи с тем, что Украина, запретив мэру Москвы Юрию Лужкову въезд на свою территорию из-за его высказываний насчет государственной принадлежности Севастополя, решила вернуться к практике черных списков.
«Некоторое время назад мы с министром иностранных дел Украины, правда, с предыдущим министром иностранных дел, достигли договоренности закрыть так называемые черные списки, которые запрещали въезд на территорию друг друга тех или иных деятелей. Сейчас, судя по всему, украинская сторона решила вернуться к запретительной практике», — сказал глава российского внешнеполитического ведомства.

«Решение украинских властей объявить мэра Москвы персоной нон-грата рассматривается нами как абсолютно неоправданное», — заявил Лавров.

Он отметил, что эмоциональную напряженность вокруг Севастополя создали в том числе и провокационные действия со стороны украинских властей.

«Я хочу обратить внимание на то, что сегодняшние эмоции вокруг Севастополя и вообще вокруг российско-украинских отношений, наверное, не имели бы места, если бы им не предшествовала целая серия заявлений и действий, которые носят, по-моему, провокационный характер», — сказал министр.

Он отметил, что отдельные представители украинской администрации некоторое время назад «вообще требовали выгнать Черноморский флот из Севастополя», затем Россия получила официальное предложение «уже сейчас начать определять порядок и условия вывода Черноморского флота», а «многие вопросы нормального функционирования Черноморского флота на территории Украины» не решены до сих пор.

По мнению Лаврова, «весьма показательно, что это происходит на фоне резко активизировавшихся попыток втянуть искусственно, вопреки мнению ее населения, Украину в НАТО».

«Те, кто пытается форсировано решать эту проблему, несут серьезную, если не главную долю ответственности за происходящее», — отметил глава российского МИД.

Он напомнил, что Россия «не раз честно, без каких-то двусмысленностей предупреждала о тех разрушительных последствиях, которые будет иметь это искусственное, не опирающееся на волю народа затягивание Украины в Североатлантический альянс».




|


  1. 17 мая, 2008 @ 10:15 пп
    Саша пишет:

    Вот очень хорошая статья:

    Україна — наступна після Сербії?

    Світ стрімко міняється. Причому не лише змістовно, але й на формальному рівні. І тому ООНівська догма про непорушність і непереглядання державних кордонів так само стрімко перетворюється в фількіну грамоту. Тому що час – це історія. Зупинити час і законсервувати історію непорушними лініями на політичній карті світу – неможливо. Україна теж мусить переконатися в цьому.

    Україна опинилася в списку територіально проблемних країн після Сербії (Косово), Грузії (Абхазія та Північна Осетія), Іспанії (Каталонія) й деяких інших. До того ж, в українському варіанті оці сепаратистські приставки, що в дужках, містять не одне слово-регіон, а зразу декілька. Крим, Галичина, Закарпаття, Бесарабія – це Україна і не Україна. І справа навіть не в тому, що нешанобливі сусіди (передусім Росія та Румунія) досі змиритися не можуть із утратою «своїх» земель і скоса поглядають на них. А в тому, що Україна – це штучна держава. Якщо українці здатні будуть холоднокровно і без істерії засвоїти цей діагноз – Україна відбудеться. Якщо й надалі ми вважатимемо Крим, Галичину, Закарпаття й Бесарабію «ісконно вкраїнськими» землями, то нас чекає тривале буксування в місиві теперішніх проблем. Інакшими словами, єдина перспектива України й українців – це усвідомити штучність своєї держави і навчитися з цим жити (і з цього жити).

    Я вважаю невипадковою появу Україну в числі територіально проблемних. Як би ми не проклинали демоавтократа Путіна – він констатує правду. Адже Крим і Україна – самі розумієте. Румуни теж душею не кривлять, коли виявляють апетити до Буковини. Галичани і закарпатці при всій пємонтальності перших і відусобленості других завжди почувалися в сучасній Україні пів-на-пів. Усі це розуміють – але усі це ігнорують і вперто торочать самозаспокійливу мантру про єдину соборну цілісну Україну. Як відомо, тривалий самообман до добра ніколи не доводить. Мене як федераліста це тішить і тривожить водночас. Бо дуже важко дискутувати зі сліпцями.

    Усім соборникам я пропоную тестове запитання: опишіть мені Україну в 2040 році. Не буду переказувати казочки, які довелося почути у відповідь. Основне резюме: Україна буде процвітати, східняк і західняк обійматимуться і розмовлятимуть однією мовою – якщо не буде Януковича. Тоді я запитую: а куди дінеться Янукович, тобто куди дінеться Росія? Люди не розуміють очевидного.

    Відтак усі територіальні претензії до України – це добрий знак. Бо держава або почне реально обєднювати штучну країну, або почне переосмислювати стан речей. Зрештою, ніколи не пізно спростувати архаїчну ООНівську догму про непорушність і непереглядання державних кордонів. Бо час неможливо спинити, а історію – законсервувати…

  2. 23 мая, 2008 @ 8:25 пп
    MAG пишет:

    \\Україна – це штучна держава

    Назвете хоч одну не штучну?

    \\усі територіальні претензії до України

    Хоч одне крім п»яних бредней Лужкова?

    «Мене як федераліста … Зрештою, ніколи не пізно спростувати … догму про непорушність … державних кордонів» — ото й весь федералізм

  3. 23 мая, 2008 @ 9:37 пп
    Саша пишет:

    1. Имеется в виду то, что границы Украинского государства «собирались» не «сами собой», а находясь под другими странами, под влиянием их воли.
    Думаю, что главное отличие Украины от многих стран мира в этом.
    Теперь эти границы проходят испытание независимостью.

    Сейчас центральной властью предложен довольно жёсткий моноязычный вариант дальнейшего сосуществования, который вызывает очень серьёзные возражения у очень большого числа граждан.
    Хотя и довольно значительное число граждан этот вариант поддерживает.
    Как всё «утрясётся»- увидим со временем.

    2. Территориальных претензий у близлежащих стран, думаю, немало.
    Взять,например, ту же проблему Змеиного.
    Пока они практически не озвучиваются, потму что все кроме России понимают нынешнюю бесперспективность «озвучивания».
    А Россия не смирится с угрозой окончательного выдавливания её из Крыма, потому и не молчит.
    Тем более, что местное население не желает переходить в объятия «свидомости».

  4. 27 мая, 2008 @ 3:07 пп
    MAG пишет:

    \\Думаю, что главное отличие Украины от многих стран мира в этом.
    Вам нагадати становище французьких земель під час 100літньої війни? А Німеччина з Австрією? Державотворення, це кожного разу унікальні процеси, штучні процеси. Які самі собою не відбуваються. Україна в цьому плані нічого унікального собою не являє, від інших країн відрізняється лише деталями та тривалістю роз»єднання земель. Але це аргумент не «проти», а «за», розумієте? Якщо від 14-го століття певна спільнота, нехай доволі умовна була роз»єднана на шматки, але весь час відчувала єдність мови та культури — про що це свідчить?

    \\Сейчас предложен жёсткий моноязычный вариант
    Так, зараз проводиться політика, що намагається якось компенсувати мовний дизбаланс у суспільстві даючи (на практиці це далеко не завжди так) пріоритет українській мові над іншими. Не можу погодитися що це мономовний варіант — метою є не витіснення російської мови зі сфери спілкування, кіно і т.п., а утвердження вагомої частки української.

    Звичайно ж з боку громадян це вже питання довіри до влади та системи стримань та противаг. От Ви не вірите — значить Ви проти, це Ваше право. Але імхо варто б все таки відділяти зерно від полови і боротьбу за надання російській мові певного офіційного статусу відокремлювати від висловлювань з приводу «телячої мови».

    Я думаю за умови наполегливого і цивілізованого, на противагу антиукраїнському, процесу ствердження своїх прав статус у російської мови у регіонів буде.

    2. Ну це те ж саме що порівнюва ти яблуко з Сонцем. Я думаю лідери кожної держави не відмовилися б послуговуватися ресурсами та територіями своїх сусідів на вибір, але це ж одна справа хотіти, а інша — цього домагатися.

  5. 27 мая, 2008 @ 9:27 пп
    Саша пишет:

    Ну что же, Вы видите происходящее в несколько другом свете, нежели я.
    Но если действительно как-то удастся соединить эти «трудносоединимые» вещи: приоритете украинского языка и комфортные условия для неукраиноязыных граждан (так, чтобы они не чувствовали себя обиженными и оскроблёнными)- то я -ЗА.
    Посмотрим, как это получится.

    Но пока я не почувствую реальный сдерживающий фактор для украинизации, я буду отрицательно и очень подозрительно относиться к малейшему полунамёку на добавление «приоритета украинского языка».
    Мне вообще кажется, что украинизаторы настроены выдавливать русский язык «до упора», и каждый раз приостанавливает их (на время) только угроза серьёзного конфликта.

  6. 28 мая, 2008 @ 8:28 пп
    Мистер пишет:

    \\Вы видите происходящее
    Я просто дивлюся на націотворення з сучасної наукової точки зору. Є декілька основних теорій якими дуже добре аналізувати всі сучасні нації.

    \\Посмотрим, как это получится.
    Так, подивимося, мені теж хотілося б, щоб було саме так як Ви сказали.

    Для старшого покоління все звичайно складніше, для молодшого — простіше. Парадокси типу «російськомовний українець» вони сприймають вже на іншому рівні ніж їхні батьки. Я думаю майбутнє за білінгвізмом.

    \\Но пока я не почувствую реальный сдерживающий фактор
    Для мене таким фактором є система стримань та противаг + система місцевої влади.

    \\Мне вообще кажется .. приостанавливает … только угроза
    У нас Україна 21 століття. Ніколи ідея чи програма повної ліквідації російської мови в Україні не набуде підтримки більше ніж у 0,3% громадян. Тобто це фізично не може статися. Хіба що у разі силового перевороту. Такий варіант теж неможливий.

    А взагалі недовіряти — Ваша особиста справа.

  7. 28 мая, 2008 @ 9:52 пп
    Саша пишет:

    Силовой переворот вполне возможен в любой стране.
    Даже в самой культурной и просвещённой.
    И 0,3% вполне могут превращаться в грозную неудержимую силу.

    История это не раз показывала.
    При параличе власти могут происходить самые невероятные вещи.
    Так что я бы не зарекался.

  8. 29 мая, 2008 @ 4:48 пп
    MAG пишет:

    \\Силовой переворот вполне возможен в любой стране.
    \\Даже в самой культурной и просвещённой.

    Так, але у нас немає такої концентрації сили та повноважень + підтримки у якоїсь сторони. Це щось зовсім нереалістично. Це і є одним з головних (ледь не єдиних) здобутків 2004-го — розконсервація влади.

  9. 30 мая, 2008 @ 9:13 пп
    Саша пишет:

    Иными словами после 2004 года произошла демократизация политической системы?
    Наверно, Вы правы.

    А насчёт отсутствия условий- не согласен.
    Всё очень даже может быть.

  10. 1 июня, 2008 @ 11:15 дп
    MAG пишет:

    Наверное можно и так сказать, но скорее — разбалансировка сил и прерывание традиционной для постсоветских государств системы наследование власти.

    \\А насчёт отсутствия условий- не согласен.
    \\Всё очень даже может быть.

    Ни у кого нет поддержки. Нет идеологически целостных структур. Они целостны в рамках «русский язык\страна саветаф» и «украинская государственность», далее — очень разнородные.

  11. 1 июня, 2008 @ 9:52 пп
    Саша пишет:

    Вот тут согласен.
    Всё правильно. 🙂

  12. 2 июня, 2008 @ 5:14 пп
    MAG пишет:

    Интересно что думает Микстер, он в наши идеологические баталии обычно не вмешивается правда 🙂

  13. 2 июня, 2008 @ 5:14 пп
    MAG пишет:

    «баталии»


|
RSS feed отзывов к статье |





Оставить отзыв