Поиск

Добавить в RSS-ленту

Архивы

За что они нас так ненавидят, братия?

2 февраля, 2008

Французский блокбастер Астерикс на Олимпийских играх не получил прокатного удостоверения из-за русского дубляжа, хотя лента сопровождалась украинскими субтитрами. В итоге — назначенная на 30 января его украинская премьера примерно в 50 кинотеатрах страны сорвана, сообщает газета Сегодня.

«Мы получили письмо от украинского дистрибьютора этого фильма компании Синергия с этой невеселой новостью. Нас уведомили, что из-за отказа в выдаче прокатного удостоверения фильм демонстрировать нельзя», — сообщил Антон Пугач, генеральный директор компании Мультиплекс холдинг, которой принадлежит сеть из 17 кинотеатров.

Таким образом, по словам Пугача, каждый день кинотеатры будут нести убытки на общую сумму приблизительно 500 тыс. грн.

В других кинотеатрах также подтвердили информацию об отсутствии прокатного удостоверения на комедию, в которой играет друг Виктора Ющенко — Жерар Депардье, заявив, что билеты на этот фильм не продаются.

По мнению украинских кинопрокатчиков, Минкульт, запрещая демонстрировать фильмы с русским дубляжом (пусть и в сопровождении украинских субтитров), нарушает Конституцию.

В свою очередь руководитель Службы кинематографии Минкульта Ганна Чмиль подтвердила нам, что прокатное удостоверение Астериксу не выдано. По ее словам, причина этому — не русский язык, а то, что дистрибьютор подал не все документы, связанные с договором и перевозом ленты через границу.

«Как только довезут, так мы его и выдадим, » — говорит Чмиль. Когда это произойдет, она не знает, но не исключает, что проблема может быть решена уже сегодня.

Напомним, что Астерикс на Олимпийских играх в украинский прокат должен был выйти 30 января.




|


  1. 2 февраля, 2008 @ 5:25 пп
    MAG пишет:

    Документы на бочку! 🙂

  2. 3 февраля, 2008 @ 8:16 дп
    Саша пишет:

    Добре, якщо це все- лише прикре непорозуміння.
    У таких випадках хочеться просто вбивати. 🙁

    Оць і на 1+1 фільм «Повернення Мухтара» йде мало, що з тупим українським дубляжом одним голосом, та ще і титри теж українською.
    Дивитися неможливо.
    Губиться весь позитив, та і настрій дивитися. 🙁 🙁 🙁

  3. 4 февраля, 2008 @ 6:33 дп
    Саша пишет:

    Вот неплохая статья на тему ненависти:

    «»»Страны СНГ кинулись переписывать Историю. Корреспонденты «КП» выяснили, что написано в их новых школьных учебниках, и сильно удивились.
    Владимир ВОЛОШИН, Александра САВИЧЕВА. — 31.01.2008

    Все-таки есть что-то трогательное в том, как госчиновники относятся к учебникам по истории. Что-то милое, интимное, генетически-подсознательное…

    Заметьте, любой харизматичный правитель (от главного людоеда в племени мумба-юмба до президента хоть трижды демократической страны) просто запрограммирован на превращение отечественной истории… в сказку. Светлую, гордую, патриотичную, в которой резвится былинный богатырь, разбивающий всех ворогов и зовущий к дальнейшим трудовым подвигам… Да и чем, спрашивается, добрые отцы нации хуже хороших папаш, читающих детям на ночь пусть не научные, но добрые книжки. Известно, что от сказок население становится лучше, а от мрачной правды — тоскливее…

    Так-то оно так. Но иногда ученые-сказочники в стремлении облагородить прошлое так завираются, что вместо учебника получается что-то уж вовсе непотребное. Например…

    Украина

    Вероятно, тихое соперничество русского и украинского языков в незалежней, а также неудержимый патриотизм все-таки повредили разум некоторым ученым. И теперь многие украинские дети пребывают в счастливой уверенности, что их государственный язык — «один из древнейших языков мира», на котором «сам Овидий писал стихи». («Украинский язык для начинающих», статья Э. Гнаткевича). Другой автор учебника Сергей Плачинда («Словарь древнеукраинской мифологии») не мелочится какой-то античностью. Он берет выше и называет великий украинский язык прямо — «санскритом» и «праматерью всех индоевропейских «языков». А легендарные арийцы (чего уж там!) на самом деле древние украинцы, которых авторы скромно называют «первыми пахарями мира, приручившими коня, придумавшими колесо и плуг».

    Если у въедливого школьника еще оставались мелкие сомнения в планетарной гегемонии украинской нации, следовал контрольный выстрел. Вождь гуннов Атилла, оказывается, по молодости был обыкновенным украинским парубком. А предки граждан незалежней разговаривали на мове задолго до появления неандертальцев (!). Авторы, кстати, не сообразили, что тем самым украинцы образуют отдельную, возможно, лучшую ветвь человечества… Пока не сообразили.

    К сожалению, эти забавные и в общем-то безвредные «исторические» выдумки где-то с рубежа XIX -XX веков мутируют и становятся ядовитыми. Особенно когда авторы украинских учебников вспоминают про Россию.

    Некоторые из них никак не могут смириться с тем, что Киевскую Русь населяли русские. И пользуются хитрой теорией — жителей России, дескать, в древности называли «московитами», а вот белорусы и украинцы назывались «русинами». И по этой железной логике настоящие русские — это (барабанная дробь) украинцы!

    А жить им под властью Москвы, как уверяют украинские учебники, было страшно тяжело.

    «Украинцы искренне отдавали Московии все свои силы, все свои знания, и на протяжении XVII в. они подготовили плодотворную почву для реформ Петра I и были его ближайшими помощниками, когда пришлось эти реформы проводить в жизнь. Преодолев тот мостик, которым для московского общества являлась украинская культура, Россия в XVIII в. стала способной непосредственно воспринимать все европейские новшества».

    И на все эти благодеяния Москва отвечала черной неблагодарностью. Даже когда она подло отдала Украине… Крым.

    «Включение Крымского полуострова в состав Украинской ССР… было попыткой переложить на плечи Украины часть моральной ответственности за выселение с полуострова крымско-татарского населения и вынудить ее взять на себя восстановление хозяйственной и культурной жизни на полуострове», — пишут авторы «Введения в историю Украины».

    «Педагоги должны определиться: либо будут и в дальнейшем продолжать людей обманывать, либо будут стараться преподавать историю, которая будет людей объединять», — возмущается депутат украинской Рады Вадим Колесниченко, один из инициаторов изъятия «этих идиотских учебников». — Это уже смешная вещь — Великая Отечественная война у нас превращена в войну бойцов УПА с гитлеровскими оккупантами, а городов-героев Севастополя, Одессы, Керчи вообще нет в учебнике истории Украины».

    Латвия

    В Прибалтике педагоги обманывают детей хоть не так игриво, как на Украине, зато лаконично и точно.

    «Латышские легионеры (части СС) отличались в боях особой выносливостью, умением и отвагой», — учит школьников» пособие «История Латвии: ХХ век», выпущенное при поддержке посольства США.

    Концлагерь на территории оккупированной немцами Литвы создатели учебника стыдливо называют «исправительно-трудовым» (там погибли 100 тысяч человек, в том числе 12 тысяч детей). Более того, «в этих лагерях содержались преступники, дезертиры, бродяги, евреи и прочие», — бесстрашно гласит учебник, хотя само это перечисление похоже на откровенный антисемитизм.

    Любопытно, что учебники благосклонно относятся и к… красным латышским стрелкам. Логика иезуитская: «Стрелки, борясь против белых, боролись против восстановления единой и неделимой России, за независимую Латвию».

    Видимо, все это обобщает философская цитата из учебника для русских школ: «За 300 лет развития древнего латыша у него появился единственный настоящий друг — собака».

    Эстония

    А вот тут повеселее.

    «Сто эстонцев были приданы к армии киевского князя Олега и сыграли ведущую роль при штурме в 907 году Константинополя», — уверяет единственный учебник по истории Марта Лаара. Весь юмор здесь не в шустрых предках спокойных эстонцев, а в том, что князю Олегу они бы помочь… не успели. Их просто еще не было (появление эстонского этноса относится к X — XI векам).

    Зато эстонцы гордятся байкой, будто бы два местных крестьянина «намяли полководцу Суворову бока», когда тот потребовал освободить его карете дорогу.

    «Это яркий пример несгибаемого духа эстонского народа», — гордо поясняет учебник.

    Азербайджан

    Официальные историки Баку учат, что первым азербайджанцем был Иафет — сын библейского Ноя, спасшего всех земных тварей в своем ковчеге (учебник Т. Мустафа-заде «Всеобщая история»). Неудивительно, что азербайджанцев боялся сам Македонский, который уклонился от войны с ними. И лишь с севера стране вредили варвары — славяне, предпринимающие грабительские набеги.

    Со временем, если верить местным учебникам, ситуация изменилась мало. Варвары утвердили свое господство. Ну а далее: «Культурно-языковое угнетение закавказских народов со стороны советской власти», «армянское лобби в российском (советском) руководстве» — десятки вариаций этих простых мыслей зубрят ныне азербайджанские школьники.

    Грузия

    Удивительно, но, следуя логике грузинских историков, первый грузин был внуком первого… азербайджанца. Потому что грузинский прародитель легендарный Таргамос был внуком того самого библейского Иафета, который, «как известно», был, в свою очередь, азербайджанским прародителем. Первый грузин, кстати, пожил неплохо — «было племя его велико и бесчисленно, обзавелся он многодетным потомством, детьми и внуками сыновей и дочерей своих, ибо жил он шестьсот лет».

    Потом, разумеется, пришли злые русские варвары. Причем, если верить учебнику истории Древнего мира, русские обидели грузин еще 1000 лет назад, когда «император Византии Василий II с многочисленным войском двинулся на Грузию, чтобы захватить большую часть наследства скончавшегося в 1001 г. царя грузин Давида Куропалата. В войске Василия II было несколько тысяч наемных воинов из Киевской Руси. Так начались взаимоотношения восточных славян и грузин».

    Казахстан

    Даже мирные, толерантные казахи (обычно так осторожно позиционирует себя официальная Астана) в воспитании юных патриотов без «российской угрозы» не обходятся. В учебниках (например, «История Республики Казахстан») царская Россия называется хитрой и вероломной страной, которая «специально провоцировала джунгарское нашествие, чтобы потом спасать казахов». Советская Россия — та вообще предстает в людоедском образе:

    «Советское правительство конфисковало весь скот казахов, таким образом намеренно подвергнув народ голоду, и до последнего наблюдало, как гибнут люди. С помощью оно не торопилось. СССР не нужен был казахский народ со своей землей и скотом, сюда хотели переселить другие народы и разбить здесь лагеря».

    Киргизия

    Желание состарить свой народ так, чтобы было не стыдно перед соседями, обернулось скандалом.

    «В учебниках истории написано, что кыргызы произошли от собаки и сорока девушек. Как можно учить детей по таким вредным книгам?» — возмущался президент фонда «Манас Ордо» Усупбаев и предложил свою гипотезу: «Ясно же, что кыргызы произошли от арийцев. Недаром, когда по заданию Гитлера искали потомков арийцев, исследовательская группа завершила поиски именно на территории Кыргызстана. Поэтому Гитлер и хотел захватить Среднюю Азию».

    Видимо, сказочную историю Кыргызстана опять перепишут…

    Россия

    До недавних пор составители российских учебников хоть и приукрашивали прошлое, но большого абсурда не допускали. Правда, негласная схема «воспитать патриота можно лишь с помощью образа врага» успешно работает и у нас. В качестве «всеобъединяющих злодеев» — кочевники времен скифов, Золотой Орды и Крымского ханства. Часто именно из-за «татарского» вопроса специалисты критикуют российские учебники.

    И нетрудно догадаться за что — в российских пособиях наблюдается традиционное противопоставление: злые дикари-кочевники, отвратительные на вид и жарящие пленников на костре (учебник для шестого класса «История отечества» под редакцией А. А. Преображенского и Б. А. Рыбакова), и русоголовые, мужественные, благородные и, главное, безгрешные русские богатыри. То, что потомкам «дикарей» читать такие учебники, мягко говоря, неуютно, и к дружбе российских народов это явно не располагает, составителей не волнует. Традиция…

    Сейчас времена пришли интересные. Исторические книги меняются соответственно — они еще более патриотичны и еще более светлы. Нашумевший учебник по новейшей истории Филиппова, который будет, по всей видимости, главной исторической книгой в российских школах, тому пример. Грехи государства там ретушируются, достоинства окаймляются золотыми рамами. И цель автоматически оправдывает средства…

    Хотя совсем недавно, в 2004 году, лучшей «Клятвой учителя» были признаны слова «Учителя года России по истории» Александра Рахно. Клятва начиналась словами: «Чему бы я ни учил — ничего от учеников своих не скрываю, не искажаю и не замалчиваю».»»»

  4. 5 февраля, 2008 @ 3:59 пп
    MAG пишет:

    Та ну не вперше ж фільми в прокат пускають. Про кількість рос. укр. навіть говорити не будемо.

    Ну не знаю, у мене таких кривавих інстинктів не виникає, скоріше хочеться такого чиновника під зад ногою з тепленької посади.

    Про «мухтара» і т.п. — абсолютно погоджуюся, мене вже давно дістає цей маразм — у нас йде вагон іноземних фільмів (англ, франц і т.п.) і їх у нас у більшості випадків показують в російському перекладі, а от російські — дублюють українською та ще й неякісно. Я думаю все пояснюється просто — є нормативи про дублювання та субтитрування, але ж для дублювання іноземного фільму потрібена якісна команда перекладачів та акторіві, а для російського — тільки один дурік що розуміє російську та дещо знається на українській і все, план виконано! і пофігу що:

    «18 января председатель Нацсовета по вопросам телевидения и радиовещания Виталий Шевченко заявил о том, что фильмы, снятые в советское время, не будут дублироваться на украинский язык.»

    Одна беда — дураки и чиновники.

    А які ж можливості при якісному перекладі та дублюванні фільмів з інших мов крім російської! Це ж можливість донести до глядача всю красу української мови — не тоді коли озвучка є малоякісною альтернативною російській, а тоді коли вона є оригінальною професійною роботою — достатньо згадати того ж альфа, чи гарі поттера. Ось такі речі справді служать справі популяризації української мови серед русифікованого населення та росіян, але ж потрібно звикнути якісно працювати + підтримувати такі речі на рівні програм. У нас же все так як і було раніше.

  5. 5 февраля, 2008 @ 4:23 пп
    MAG пишет:

    п.с. що в тій статті стосується ненависті в Україні я щось не зовсім зрозумів, можете вказати? 🙂

    давайте разом вчитися думати? 🙂 Даю приклад. Давайте обмежимося лише тим, що стосується України, про естонії і т.п. нехай у них самих голови болять. Добре. Приберемо «белеберду и брызги слюн» (яка повинна таких читачів як Ви ввести у звичний, правильний для некритичного читання транс) на кшталт «Вероятно, тихое соперничество русского и украинского языков в незалежней, а также неудержимый патриотизм все-таки повредили разум некоторым ученым».

    Що ж ми маємо по окремості у вигляді фактів? Як не дивно — нуль! От чудно, скажіть?

    Ну от скажімо — в статті пишуть про

    «многие украинские дети пребывают в счастливой уверенности, что их государственный язык — «один из древнейших языков мира», на котором «сам Овидий писал стихи». («Украинский язык для начинающих», статья Э. Гнаткевича)»

    а що виявляється? виявляється що насправді йдеться про:

    «У нас есть все основания считать, что Овидий писал стихи на древнем украинском языке» (З.Гнаткевич «От Геродота до Фотия». «Вечерний Киев»).

    Виходить що йдеться зовсім не про підручник, а отже виходить що «многие украинские дети» читають наукову белетристику з «Вечірнього Київа» як святиню і вірять у неї 😉

    Щоб повеселити Вас наведу ще уривок з фантастичних оповідань що їх іноді публікує «Вечірній Київ» — «В основе санскрита лежит какой-то загадочный язык «сансар», занесенный на нашу планету с Венеры. Не об украинском ли языке идет речь?» (А.Братко-Кутынский «Феномен Украины», «Вечерний Киев») 😀

    Рецепт простий — поназбирати різної фантастики з періодичних видань які опублікують навіть про леніна-інопланетянина, аби народу було цікаво, та видати це за вміст підручників що створюють «враждебный всему исконнорусскому курс» 😉

  6. 5 февраля, 2008 @ 10:23 пп
    Саша пишет:

    А как насчёт прославления УПА?
    Это они Гитлера победили?

    А, может быть, они с Гитлером сотрудничали и только мешали нашим в войне?
    Может быть, и Ватутина не они убили?

    Зато сейчас они герои, конечно. 🙁

  7. 6 февраля, 2008 @ 12:04 дп
    Mixter пишет:

    Советский союз тоже с Гитлером сотрудничал, и что? Только с той разницей, что не за Украину… Но опять же — это всё сопли-вопли 🙂

  8. 6 февраля, 2008 @ 6:58 пп
    MAG пишет:

    «А как насчёт прославления УПА?
    Это они Гитлера победили?»
    Де Ви таке прочитали?

    «А, может быть, они с Гитлером сотрудничали и только мешали нашим в войне?
    Может быть, и Ватутина не они убили?»
    читайте мікстера вище.

    «Зато сейчас они герои, конечно. :(»
    Так само як Героями України є колишні Герої СССР.

  9. 6 февраля, 2008 @ 7:03 пп
    MAG пишет:

    раджу прочитати і дещо подумати:

    http://www.partyzan.kiev.ua/History/vas_symch.htm

  10. 6 февраля, 2008 @ 9:27 пп
    Саша пишет:

    —-«Так само як Героями України є колишні Герої СССР. »

    Только вот воевали они друг против друга.
    И никакая УПА Гитлеру хребет бы не сломала.
    НИ-КОГ-ДА!!
    Это всё равно, что слону дробина.

    Проглотили бы немцы Украину, как Польшу,и многие другие страны, и не подавились бы даже.
    Так что не сранивайте УПА и Советскую армию- это вещи несопоставимые.

    Именно это и раздражает: ведь молодое поколение и впрямь может подумать, что УПА внесла какой-то мало-мальски серьёзный вклад в Победу над фашизмом.

  11. 7 февраля, 2008 @ 6:00 пп
    MAG пишет:

    Та ні. Вони між собою ніколи не воювали. Якщо звісно Ви не вважаєте героїчною організацію НКВД.

    Солдати СА воювали за звільнення Батьківщини від німців, УПА — також.

    Ідеологією УПА (точніше ОУН яка з часом перебрала контроль над УПА) було здобуття незалежності своєї країни скориставшись черговою світовою війною, ідеологією СА була ідеологія большевизму — поширення комунізму на весь світ скориставшись черговою світовою війною (якщо Вам це досі невідомо — раджу почитати Сталіна, правда можу й тут процитувати).

    Безумовно після катастрофи 1941-го, коли вся країна з подивом вперше почула невпевнений і слабкий голос Сталіна який вперше у зверненні назвав громадян «братами та сестрами», ситуація змінилася. Почали лунати слова «отечество», «святыни» і т.п. слова за які раніше розстрілювали. Мало того, за перемогу радянської зброї відправляли служби в церквах. Тому що такими засобами як у Фінляндії цю війну було не виграти, озброєному народу ставилася нова програма та система цінностей — ця війна є звільненям вашої Батьківщини у складі СССР, допомогою іншим народам у звільнені від Рейху та розгром агресора. На той момент ситуація була саме такою.

    І солдати СА і солдати УПА воювали, кожна окрема людина опинилася потрапила у свій вир війни, кожного розривало окремо не даючи ніякого вибору — якщо ти чоловік і за фронтом на сході, значить або СА, або розстріл; якщо ти за фронтом на заході, значить або УПА, або з німцями. Кожен воював сам за себе і за ту правду яка була найдоступнішою.

    Добре що зараз у всіх бажаючих є можливість над цим подумати, віддати шану людям які віддавали життя за свою країну, кожен як міг.

    ——-

    «Именно это и раздражает: ведь молодое поколение и впрямь может подумать, что УПА внесла какой-то мало-мальски серьёзный вклад в Победу над фашизмом.»

    Що Вас дратує? Де Ви таке крім власної уяви чули, бачили, читали? Ви б краще подивилися «Собор на крові» — той реальний (не уявлювлюваний Вами) матеріал який пропонують школярам про УПА, а потім би щось таке говорили. А то складається враження що Ви взагалі не розумієте про що говорите. Жодного факту, суцільні фантазії. От подивісться цей навчальний фільм, почитайте сучасний підручник з історії про війну, про роль СА в перемозі над фашизмом у ньому, а потім поговоримо по факту, а не фантазуватимемо. З фантазіями мені складно погодитися. Я ж Вас своїми не гружу.

    Наведу реальні (не уявні) факти:

    60-та річниця Перемоги. Президент Ющенко закликав до примирення ветеранів радянської та Української повстанської армій.

    Цьогоріч Парад Перемоги на Хрещатику почався із деяким запізненням – попри дощ – ветерани чекали, поки до них приєднається Президент – Віктор Ющенко саме повертався із урочистостей у Москві. Порівняно із московським – київське святкування Перемоги було безпрецедентно демократичним і неофіційним. Український Президент – вітав ветеранів не з трибуни, а – крокував із ними поруч – разом із дружиною та маленькою донькою.

    Нова влада зберігає старі традиції. Президент Ющенко та члени уряду поклали квіти до пам»ятника Невідомому солдату в парку Слави.

    Після шести скорботних залпів, до пам»ятника на знак пошани з вінками підійшли посли багатьох країн та ветерани. Сьогодні їх було мало. Частина ветеранів чекала Президента на Хрещатику і разом з ним пройшла колоною головною вулицею країни. Попереду колони йшла група прапороносцiв зi штандартами українських фронтiв вiйськових рокiв i червоним прапором. На цей час припинився дощ.

    Дійство не було заорганізоване, як раніше, і всі охочі змогли вільно пересуватися Хрещатиком та фотографувати керівництво країни. Дійшовши до європейської площі, ветерани пересіли в автобуси та від»їхали до Музею Великої вітчизняної війни. Тут вже були накриті небагаті святкові столи, артисти готувалися до урочистого концерту.

    Президент Ющенко виступив із промовою і подякував ветеранам за подвиг визволення Батьківщини.

  12. 7 февраля, 2008 @ 9:52 пп
    Саша пишет:

    А Ватутин был НКВДистом?

  13. 10 февраля, 2008 @ 6:06 пп
    MAG пишет:

    Ватутін був українцем з Вінничини. З УПА він не воював. Відзначився тим, що під час операції зі звільнення Києва і пізніше кидав у бій (з метою виснаження противника) зібратих із сел східної України невишколениз, погано озброєних та одягнених у цивільне хлопців та чоловіків. За що власне і постраждав. Хоча це більше виняток.

    З УПА воювали сили держбезпеки СССР — стандартними методами антипартизанської боротьби. А УПА відповідало — стандартними методапи партизанської боротьби. Ці методи, думаю, Вам відомі.

    Якщо не дуже — раджу почитати на сайті ФСБ Росії, досить якісна інформація якщо відкинути деякі моменти:
    http://www.fsb.ru/history/autors/sokolovskaya.html

    Там є і про домовленості УПА та СА щодо ненападу.

  14. 10 февраля, 2008 @ 9:59 пп
    Саша пишет:

    Насчёт того, что УПА была в каждом городе и селе на востоке Украины, я очень сомневаюсь.
    Никогда об этом не слышал, и не верится мне в это.

    А сейчас можно уже говорить что угодно, когда живых-то и не осталось практически никого.
    Конечно, настроенные против Советской власти были везде, и в России тоже, но действующая ячейка УПА в каждом населённом пункте на востоке… 😉
    Это уже чересчур. 🙂
    Перебор.

  15. 12 февраля, 2008 @ 3:05 дп
    MAG пишет:

    Ну не треба сприймати всі слова так буквально 🙂

    Територія, на якій діяла УПА, розподілялася на такі краї:
    1.Північний край — Волинська і Житомирська області.
    2.Західний край — Львівська, Тернопільська, Станиславівська (Івано-Франківська), Чернівецька, Закарпатська й Дрогобицька області та Перемищина з Лемківщиною і Холмщиною.
    3.Південний край — Вінницька й Кам’янець-Подільська області та частина Київської.
    4.Східний край — Чернігівська область, частина Київської області та решта території України.

    Відповідно до цього поділу діючі на окреслених теренах сили мають назви: УПА-Північ, УПА-Захід, УПА-Південь, УПА-Схід.

    Територія групи УПА-Схід не була поділена на ВО (військові округи). На терені групи УПА-Схід діяли окремі повстанські загони, котрі тісно співпрацювали із сіткою ОУН у великих промислових містах.

    Через географічні особливості Східного краю повстанські загони в більшості випадків були малочисельні, виконували військові завдання локального характеру і виконували функції військової підтримки сітки ОУН та інформаційно-пропагандивну.

    Основними бойовими одиницями були похідні, рейдуючі групи УПА котрі формувалися на теренах УПА-Північ, УПА-Південь, УПА-Захід.

    Не дивно що не чули. Ви і про селянські повстання під час Голодомору не чули. Зрозуміло чому. В живих і з тих і з тих справді майже нікого не залишилося. Хіба що в Сибіру можна пошукати. Ще ви мабуть замало читали радянської військової літератури — там же брехали від періоду до періоду — то про УПА ні слова, то всюди в них по лісах (схід) націоналістичні банди. Так що очевидно було. Але звичайно східна Україна після Голодомору відрізнялася від західної — мало хто думав про боротьбу з колишньою владою.

    І Кук і той кадебіст звичайно всього не сказали. Перший — про партизанські методи боротьби, другий — про антипартизанські.

  16. 12 февраля, 2008 @ 10:38 пп
    Саша пишет:

    А, в этом смысле УПА была на юго-востоке.
    Это как сейчас есть «Свобода» в Одессе. 😉
    Вроде как есть, даже звуки издаёт иногда.

    Тогда понятно.
    Много же они навоевали. 🙂

  17. 21 февраля, 2008 @ 1:14 пп
    MAG пишет:

    Так, в цьому значенні — військові завдання локального характеру, функції військової підтримки сітки ОУН та інформаційно-пропагандну.

    Десь в такому ж значенні як і червоні партизани.

    Правда УПА мала чітку програму дій та керівництво, було за чисельністю в кілька разів більше за партизанів (реально, не рахуючи маячні опублікованої після війни в СССР про якісь мільйони червоних партизан. Ці феєричні цифри були народжені після розносу Хрущовим перших результатів — такі жалюгідні цифри його не задовольнили) , які до взяття контролю над ними НКВД у 90% більше нагадували озброєні банди. Ті ж 10% відсотків які намагалися малоорганізовано вести боротьбу знищувалися практично одразу. Моя бабуся була в одному з таких загонів на харківщині , тому я дещо знайомий з темою. Їм не давали й дихнути, а через слабку порівняно з УПА структуру знищували або заганяли в болота практично одразу. У моєї бабусі після місяців у холодній твані все життя ноги хворі, добре хоч молода була. У Білорусі з контролем НКВД було «краще» + місцевість сприятливіша, тому червоні партизани діяли успішніше.

    Де Ви цих свободівців побачили? Вони ж ніде не становлять ніякої величини чи сили.

    Добре що Вам усе зрозуміло. Трошки заздрю таким людям, все так просто 😉


|
RSS feed отзывов к статье |





Оставить отзыв