Поиск

Добавить в RSS-ленту

Архивы

Финская, шведская, русская и украинская мовы

5 января, 2008

Лариса Масенко, завідувач кафедри української мови Національного університету «Києво-Могилянська академія», є одним із найавторитетніших мовознавців у незалежній Україні та чи не єдиним науковцем, який досліджує мовну ситуацію в країні, спираючись не лише на теорії, а й на соціологічні опитування та дослідження. Лариса Терентіївна — автор книг «Мова і політика», «Мова і суспільство: постколоніальний вимір» та упорядник збірки документів «Українська мова у ХХ ст.: історія лінгвоциду».

У День рідної мови Лариса Масенко розповіла «УМ» що значить мова для індивіда та суспільства та чим загрожує двомовність на рівні країни. Своєрiднiсть нацiонального мислення виявляється у фразеологiзмах

— Часто кажуть, що мова відображає ментальність народу, формує картину світу кожної людини. Чи правда, що у давні часи, коли племена вигадували назву для предмету чи явища, люди закладали в назві своє емоційне ставлення до нього? З часом слово стало поняттям, втратило образність, але якась енергетика залишилася.

— Почну з того, що День рідної мови було започатковано на 30-й сесії Генеральної асамблеї ЮНЕСКО у 1999 році, після того як на Близькому Сході стався серйозний конфлікт на мовному грунті. Для того щоб підкреслити значимість кожної мови, цей день офіційно визнаний у всьому світі.

А щодо вашого питання, то зараз в Європі є багато цікавих теорій, які стосуються енергетики мови. Ці праці не перекладені, а тому широкому загалу в Україні не відомі. Мені дуже подобається теорія, яка стверджує, що навколо одномовної спільноти утворюється своєрідний енергетичний щит, який захищає народ від різноманітних катаклізмів. Наскільки це науково доведено, я не знаю, але судячи з того, що відбувається в Україні, то це дуже правдоподібно.

Мова формується глибинно і вбирає досвід попередніх поколінь. І важливо не лише як слово звучить, а й як слова сполучаються. Коли ми вимовляємо якесь слово, то воно входить відразу в цілу низку асоціацій. І в кожній мові це свої асоціації. Дуже виразно своєрідність національного мислення виявляється у фразеологізмах. Наприклад, українці кажуть: «Впасти — так з доброго коня», а росіяни: «умирать — так с музыкой». Значення одне, але контекст трохи інший. Або такі слова, як «виховання» і «воспитание». Одне вказує на те, що дитину треба сховати, вберегти від чогось, а інше — на харчування (питание). Коли ми переходимо на іншу мову, то часто ці зв’язки руйнуються, а інші засвоюються поверхово.

— Отже, мають рацію ті педагоги і мовознавці, які не радять змалечку вчити дитину багатьом мовам зразу? Багатомовність для людини є руйнівним досвідом чи, навпаки, це збагачує її баченням різних картин світу?

— Тут слід розрізняти двомовність індивідума та спільноти. Коли людина знає дві, три, чотири мови, то це, звичайно, дуже добре, бо знання кожної мови збагачує. Але однаково базисом цього зростання має бути рідна мова. Людина має отримати міцну національну основу. Потебня вважав, що до чотирьох-п’яти років дитина має чути, вивчати, спілкуватися винятково рідною мовою. В одному з листів він назвав звичай російської інтелігенції ХІХ століття вчити дітей російської та французької водночас ідіотизмом. Але з Потебнею з цього приводу дискутував Юрій Шевельов. Сам Потебня своїм життям спростовує цю тезу, бо він змалечку знав українську, російську та польську мови. А у Шевельова в родині розмовляли українською, французькою, німецькою. Можливо, завдяки цьому Шевельов і став геніальним мовознавцем. Це все дуже індивідуально. Думаю, що відповідь на це питання швидше дадуть психологи і педагоги, а не мовознавці.

— Двомовність збагачує індивіда, але на рівні країни частіше говорять про загрозу, яку вона несе.

— Так, адже консолідувати населення країни можуть лише спільна мова, культура. У нас згубну роль зіграв радянський період, коли національне взагалі вивели з дискурсу. Коли Ленін збирався здійснити світову революцію, він навіть хотів перевести російську на латиницю. Для того щоб створити якийсь єдиний безнаціональний народ у світовому масштабі. Проте комунізм завоював лише шосту частину світу — територію колишньої Російської імперії, тому базисом, на якому мало постати позанаціональне суспільство, було обрано вже російську мову. До речі, її не було оголошено державною, а «лише» мовою міжнаціонального спілкування. Ленін свого часу казав, що державна мова — це насильство, хоча фактично російська і була державною. Цікаво, що тепер цю тезу Леніна активно експлуатують антиукраїнські сили.
Консолiдувати суспiльство може лише одна мова

— В українському суспільстві зараз закорінюється думка про те, що регіонам слід дати більше свободи як у фінансовому, так і в мовно-культурному плані. Можливо, справді нехай Крим, Донбас, Луганщина вводять регіональну російську мову, але на всеукраїнському рівні слід використовувати лише державну. І якщо хочеш досягти успіхів у кар’єрі, то також без української тут не обійдешся. Можливо, таке рішення зняло б напругу?

— Для України це цілком неприйнятний шлях, бо ми, принаймні зараз, маємо дбати про цілісність нашої держави. Якщо ми введемо регіональні мови, то у нас з’являться мовні кордони всередині країни. Тим часом Україна формувалася так, як і більшість європейських держав, у яких переважає один етнос. Тому консолідувати населення може лише одна державна мова. Ті варіанти, які нам постійно пропонують як приклад — досвід Бельгії, Швейцарії та Фінляндії, — це винятки, які підтверджують правило. У Швейцарії чотири державні мови — французька, німецька, італійська і рето-романська, яка вже гине. Але ця держава формувалася з територій, на яких жили етнічні німці, французи, італійці. Тобто це конфедерація, сформована з кантонів, і на території кожного кантону — своя, одна мова. Багатомовність здійснюється лише на рівні урядових структур. Але для того, щоб взяти громадянство Швейцарії, там треба прожити не менше 12 років, скласти іспит на знання мови кантону, в якому живеш і, що важливо, пройти тест, який перевіряє, як ти засвоїв місцевий спосіб думок.

— Як же це можна перевірити?

— Я не знаю, але якби у нас на це звертали більше уваги, то хтось би дослідив, що це за іспит. Якщо пропонують використати швейцарський досвід в Україні, то нехай люди, які хочуть отримати громадянство, складають іспит на знання мови. А тим паче — представники влади.

У Бельгії (а ця країна формувалася з двох етносів) теж дві офіційні мови — фламандська і французька. Останнім часом тут настільки загострився мовний конфлікт (а він триває близько 200 років), що всі передрікають розпад країни на дві саме на мовному грунті.

Зовсім інша ситуація у Фінляндії. Фіни справді визнали шведську другою державною мовою. Коли фіни були під шведами, дійшло до того, що фінська мова залишилася лише у селах, а вся інтелігенція говорила шведською. Коли незалежна Фінляндія повертала свою мову, то тут проводили дуже жорстку мовну політику. І другу державну ввели лише у 1919 році, коли Фінляндії загрожувала радянська окупація. Тоді, з політичною метою, фіни пішли на поступки шведам, хоча шведи не складали і 10 відсотків населення, а фінська мова посіла абсолютно тверді позиції — більше 80 відсотків населення говорили фінською. Фіни до сьогодні виявляють дуже сильну мовну стійкість — коли до них звертаються шведською, вони не відповідають доти, доки не переконаються, що їх питає не місцевий, а іноземець. Тож коли нам пропонують фінський варіант, то виходить, що офіційно російську можна буде ввести лише після того, як 80 відсотків населення буде говорити українською мовою. Тоді, власне, російська не буде загрожувати витісненням українській, і тоді можна буде говорити про другу державну мову.

— Чи близькі між собою фінська і шведська мови, як українська та російська?

— Ні, вони надзвичайно далекі та належать до різних груп. Коли мови споріднені, то мові колонізатора набагато легше витіснити місцеву мову. Так, наприклад, було з чеською та словацькою мовами. У Чехословакії довго існував проект спільної мови. Хоча чехи і словаки постійно усвідомлювали себе окремими націями. В результаті вони мирно розійшлися. Це, як бачимо, приклад позитивний, бо дуже часто на мовному грунті виникають серйозні конфлікти. Так само не вдався проект створення сербсько-хорватської мови. Народи розійшлися і зараз вони навіть на різній графіці — хорвати пишуть латиницею, а серби — кирилицею. Ми бачимо, що коли народи усвідомлюють свою самобутність, то рано чи пізно вони формують свою державу і формують її на основі власної мови, культури та ідентичності. Це речі дуже пов’язані між собою.

— Це болюче питання, але, здається, жителі південно-східної України, Криму не відчувають себе українцями.

— Соціологічні дослідження, проведені по території всієї України, показують, що люди з Одеси і Львова, Донецька і Полтави мислять однаково, мають одну ідентичність, а всі розколи — це діяльність нечесних політиків, це те, що насаджують нам згори. Крім того, проросійські ЗМІ, яких, на жаль, і досі більшість, свідомо блокують формування свідомості населення як україноцентричного, на українських національних цінностях.

Це дуже важливе питання. Проблема в тому, що на території Донбасу, Криму здійснюють масштабну маніпуляцію свідомістю. Не розумію, чому журналісти про це не пишуть, адже це очевидно. В Росії ці технології вiдпрацьовані протягом десятиліть. Російська експансія здійснюється без закликів — любіть «рускій язик», слухайте, читайте, купуйте російське. Просто все роблять для того, щоб російське здавалося вартісним, інтелігентним, а українське другосортним. Для цього спеціально перекручують українську мову, щоб вона здавалася недолугою, вводять у російський текст слово «мова» у знущальному контексті. Ось, наприклад, заголовки з місцевих газет за минулий рік: «Неликвидная в наших краях мова», «По-немецки — цацки-пецки, а на мове — бутерброд» або «Думай по-украински как слабительное». У всеукраїнських газетах — «2000», «Сегодня» також трапляються знущальні матеріали щодо всього українського.
Русифікація як новітня окупація

— Виникає думка про, як це називали за часів Союзу, «врєдітєльство».

— (Сміється) Думаю, це відсутність волі нашого керівництва. А тоді, звичайно, легко формувати п’яту колону. Студенти «Могилянки» знайшли в інтернеті статтю якогось Андрєєва «Русская речь как щит и мечь», в якій автор абсолютно серйозно пише про те, що російська мова в Україні втрачає свої позиції як мови еліти, й пропонує якісь варіанти, як зарадити цій «проблемі». Представник української інтелігенції, навіть із російськомовної родини, який має можливість почитати вже не заборонені праці з історії України, прекрасні твори українських письменників, які ми не вчили у школах, починає українізуватися, бо кожна людина розуміє, що в окремій державі має бути окрема мова.

Те, що у нас відбувається протягом 15 років, сталося через відсутність чіткої мовної політики і через те, що ми програли війну в інформаційно-культурному просторі. Ми дозволили Росії здійснити новітню окупацію. Південь, Схід і особливо Крим живуть постійно у сфері впливу культурної політики Росії. У донецькій області, наприклад, з 900 ЗМІ лише 19 україномовних. Трохи у кращий бік ситуація змінилася на телебаченні (думаю, це ознака того, що активніше почала діяти Нацрада з питань телебачення і радіомовлення) — з’явилися україномовні переклади серіалів. І все ж дуже мляво ідуть ці зміни на краще. Адже, згідно з законом про мову, 75 відсотків ефіру має бути україномовним. А у нас часто буває, що один ведучий теле- чи радіопрограми говорить російською, а інший — українською. Враження і у мене, і у моїх студентів від такої передачі дуже неприємне. Це спрацьовує підсвідомо, адже людина налаштовується на одну мову, і їй тут же доводиться перемикати код. Постійна двомовність — у владних коридорах, на радіо, телебаченні, в повсякденному житті допомагає формувати хибну думку про те, що українське і російське — щось дуже подібне, практично однакове. Це спосіб утримання України в російському полі. Крім того, двомовність сприяє виникненню дуже негативного явища — суржику.

— Розповідаючи про фінів, ви сказали, що вони проявляють дуже високу мовну стійкість. Українці ж вирізняються мовною толерантністю. Більше того, ще донедавна до людей, які завжди і всюди говорили українською, ставилися як до націоналістів, бандерівців. Українська мова сприймалася не стільки природньо, як була позицією, викликом.

— Кожне суспільство потребує людей, які виявляють мовну стійкість, так само, як потрібні люди, які переходять на мову іншого народу, якщо співрозмовник її не розуміє і їм важко комунікувати. Люди, які витримали ситуацію, коли мова сприймалася як позиція і які витримують її й досі на Півдні та Сході України — це, якщо можна так пафосно сказати, героїчні люди. Зараз все частіше в Києві можна чути, як молодь природньо спілкується українською, молоді батьки вчать своїх дітей українській мові, хоча з друзями говорять російською. А скільки російськомовних киян підтримало Помаранчеву революцію, яка теж була рухом за незалежну, а тому українську Україну!

— Тобто наша держава або буде українською, або їй загрожує зникнення?

— Про це давно говорять історики, політики, учені, політологи. Цікаво, що зараз є дослідження, в яких проводять паралель між креолізацією та безкультурністю. Людина, яка втрачає свій культурний код, наприклад, зрусифіковується (але при цьому не стає справжнiм культурним росіянином), схиляється до низькопробної масової культури, більше того, навіть набуває антисоціальних та деструктивних рис.




|


  1. 5 января, 2008 @ 2:12 пп
    MAG пишет:

    Від себе ще додам, що шведська як офіційна витіснялася Олександром І після приєднання Фінляндії до Російської імперії як політика проти Швеції. Цьому сприяло що Фінляндія (крім Аландських островів, 95% етнічних шведів) як і Україна (крім хіба що сучасного Севастополя, ~60%-70% росіян) — практично моноетнічна держава

    Поширення шведської мови:

  2. 5 января, 2008 @ 9:40 пп
    Саша пишет:

    Спасибо за обстоятельный ответ.
    Буду пока переваривать.
    Первое впечатление- резко отрицательное.

    Могу сказать «за себя»: если бы русский язык получил хоть какой-то статус (хотя бы региональный), я бы стал совсем иначе относиться и к украинскому.
    А на сегодняшний день я так мягок только потому, что тут есть Mag, при котором мне как-то неудобно становится.

    А пока подумаю, вникну в это всё.
    Попытаюсь максимально в душе сблизить позиции, а потом ещё выскажусь.

  3. 5 января, 2008 @ 11:20 пп
    MAG пишет:

    Я, чесно кажучи на інше і не сподівався — і нічого поганого в такому початковому враженні не бачу 🙂

    Це цілком можливо (саме щодо Вас і саме зараз — не вчора і не позавчора), але ж є й інші люди, ті, що не мають можливості чи бажання почути, подумати про інших людей, а також люди, що є відверто ворожими Україні як такій.

    Я теж, здається, не дозволяю собі різко висловлюватися — намагаюся аргументовано 🙂

    Ну, ця стаття в основному — про досвід багатомовності, історію його виникнення та можливості застосування його в контексті України (стаття, яка багато в чому збігається з моїми думками).

    У випадку з Фінляндією (дуже подібному до України, завважте!) політика Російської Імперії співпала з інтересами фінів щодо відродження власної мови — фінська перестає бути мовою села, бидла і стає мовою культурної та майбутньої політичної нації.

    От і скажіть (абстагуючись від Ваших конкретних особистих інтересів) — Ви критикуєте в даному випадку політику Російської Імперії?

  4. 6 января, 2008 @ 7:17 дп
    Саша пишет:

    Каждая страна проводит ту политику, которая кажется правильной её руководству.
    Не критикую, потому что (судя по выводу встатье) она привела к закреплению за шведским языком государственного статуса.

    Где бы и нам найти такого вненшнего недруга, который бы дал возможность гораздо большему числу граждан чувствовать себя В СВОЕЙ СТРАНЕ?
    Да не чуть-чуть и иногда, а всегда, и на все 100%.

    Чтобы они не пытались себя годами безуспешно переламывать неизвестно для кого и для чего, а просто жили и радовались, как это делают жители западных и других нерусскоязычных областей.
    И от всей души гордились СВОЕЙ СТРАНОЙ, а не косили всё глаза время в сторону «восточного соседа».

  5. 6 января, 2008 @ 4:59 пп
    MAG пишет:

    Розумію Вашу точку зору, давайте тепер спробую найменше редагуючи написане Вами викласти свою (без іронії чи чогось подібного, мова близька Вам — російська, мені — українська, але відчуття наші багато в чому схожі ):

    Каждая страна проводит ту политику, которая кажется правильной её руководству.
    Не критикую, потому что (судя по выводу встатье) она привела к ВОЗРОЖДЕНИЮ ФИНСКОГО языка.

    Где бы и нам найти такого вненшнего ДРУГА, который бы дал возможность гораздо большему числу граждан чувствовать себя В СВОЕЙ СТРАНЕ?
    Да не чуть-чуть и иногда, а всегда, и на все 100%.

    Чтобы они не пытались себя годами безуспешно переламывать неизвестно для кого и для чего, а просто жили и радовались, как это делают жители восточных и других русскоязычных областей.

    И от всей души гордились СВОЕЙ СТРАНОЙ, а не косили всё глаза время в сторону “ЗАПАДНЫХ СОСЕДЕЙ”.

    В якості ілюстрації пропоную (эх, знову ж таки, трафік — ~9 МБ), іноді я дуже схоже почуваюся:

    http://fileshare крапка in крапка ua/425592

  6. 7 января, 2008 @ 7:48 дп
    Саша пишет:

    Я Вас тоже понял.
    В таком случае можно предложить только одно решение: пусть нас рассудит народ.
    🙂

    Я это в том смысле говорю, что если большинство вокруг меня вдруг станет русофобами, то придётся и мне как-то перестраиваться, переламывать себя.
    Или переезжать в те уголки Земли, где вокруг будут жить однодумцы.
    Всё-таки тяжело жить среди чужих.

    Но пока это ни мне, ни Вам не грозит (судя по всему).
    Кроме того, общаясь с Вами, я не чувствую себя в плохой компании. 😉 🙂

    Кстати, у меня есть один вопрос касательно украинского языка, если можно.
    Я вот помню, что в детстве слышал в Братушанах такое выражение:
    когда кто-то не хотел кушать то, что приготовлено, ему иногда говорили что-то вроде: «ну тоді їш ребдер».
    Вот я уже довольно давно пытаюсь понять, что это за «ребдери»

  7. 9 января, 2008 @ 2:34 пп
    MAG пишет:

    Ну і добре що ми зрозуміли одне одного 🙂 Тут знаходить підтвердження моя недавня фраза на цьому сайті про те, що психічно врівноважені люди завжди зможуть так чи інакше порозумітися 🙂 Вітаю з проходженням цього тесту нас обох 🙂 Значно краще коли діалог вдається ніж коли він провалюється — у другому випадку, на відміну від першого, складніше визначити адекватну чи психічно врівноважену сторону сторону 🙂

    Хочете ще легенький «тест для російськомовних українців чи росіян на адекватність та наявність думалки»? 🙂

    Так, нехай розсудить народ. Але краще — і мертві і живі і ненароджені. Так точніше, згодні?

    Якщо більшість навколо мене стане русофобами (припустимо неймовіне), для мене це теж «чужі» духовно люди — це буде не настільки сильно відрізнятися від теперішнього стану речей, просто вектор дещо поміняється, тому я залишуся і буду з цим боротися, благо нормальні тверезі люди завжди є.

    Ще цікава фішка про западенців що ненавидять росіян — під час І світової на західній україні популярними були москвофільські течії. Правда пізніше їх чомусь наче вітром здуло 🙂

    Так, я думаю не загрожує, найбільшу загрозу я бачу в чинашах які настільки звикли за своє життя тупо виконувати вказівки та відвикли думати самостійно, що для них все рівно які команди виконувати.

    Щодо компанії — взаємно 🙂 Маємо можливість встановити локальний місток між поколіннями. Ви — мікстер — я. 🙂

    Безумовно можна, задавайте питання, навіть такі які Вам здається можуть бути для мене незручними. Я зазвичай намагаюся бути відвертим, а правда незручною не буває — в найгіршому разі вона може бути трагічною.

    Щодо “ребдери” — саме такого слова ні в українській ні в молдавській мовах немає — можливо йдеться про «рабарбар», або ж «ревінь», точніше листя ревіня — воно йде свиням і смаковими якостями не відзначається 🙂

    Дізнаюся про іншу версію — напишу.

  8. 9 января, 2008 @ 7:40 пп
    Mixter пишет:

    О… Так я разговариваю на языке элиты… Мерси за комплиман 🙂

  9. 9 января, 2008 @ 10:12 пп
    MAG пишет:

    Але Ви вже втрачаєте свої позиції в Україні 🙂

    Чи до вашої контори бандерівці з обценьками для виривання російськомовних язиків ще не дісталися? 🙂

  10. 12 января, 2008 @ 4:24 пп
    MAG пишет:

    Сашо, то що скажете з приводу мого передостаннього коменту? Там ще про «ребдер» припущення 🙂

  11. 12 января, 2008 @ 9:16 пп
    Саша пишет:

    Я точно не знаю.
    Надо будет ещё спросить у «местных», когда буду в Братушанах.

    А так вообще-то похоже на правду. 🙂

  12. 12 января, 2008 @ 9:51 пп
    Саша пишет:

    Что касается той таблицы, о которой я говорил на днях.
    Она находится в брошюрке «Адмiнiстратору школи. План виховноi роботи»( Харкiв 2007).

    Хотя думаю, что Вам такая таблица понравится.
    Там ведь предлагается оценивать степень любви у украинской идее и счастья от жизни в Украине.

    А я вот расскажу Вам о таком эпизоде:
    в четверг в 15 часов мы с дочкой пошли к паспортиствке сдавать документы на получение паспорта.
    Так вот, очередь там оказалась- человек 40-50.
    Мы не стали мучиться.
    Я не выношу очередей (тем более таких гигантских), это унизительно и оскорбительно.
    Пришёл снова перед закрытием ЖЭКа.
    Людей не стало меньше.
    Те, кто выходили, были измучены, говорили «Это просто убийство какое-то».

    Дочка очень расстроилась.
    И теперь я спрашиваю: какая, на х»», может быть гордость, какое может быть счастье после этого??!!!!!!!!!
    Человеку предлагается начинать жизнь с утомительного и изматывающего получения первого же их основного документа.
    И т.д. 🙁
    Возможно, эта конкретная очередь накопилась за многочисленные дни отдыха.
    Мы придём, конечно, в понедельник.
    Но стоять в огромных очередях я не буду.
    Если что: уйдём опять.

    Короче говоря, гордиться НЕ-ЧЕМ!!!
    Быть счастливым от государственного устройства НЕТ НИКАКИХ ОСНОВАНИЙ.
    Поэтому те, кто будет получать 3-4 балла по той фитюльке-таблице — лицемеры и ханжи.
    Или учителя просто поставят баллы, исходя из средних оценок ученика по предметам.
    Или попадутся фанатики-националисты, но такие вряд ли есть поблизости.
    В городе таких немножко есть, но они в нашу школу не пойдут, естественно (потому что она с русским языком обучения).

    Вот, к слову,позавчера один наш недавний ученик 7 класса (перешёл не так давно из другой школы) убил сожителя своей матери 1961 г.р.
    Ножом и топором.
    Представляете: в 12 лет!
    Теперь вот с милицией разбираемся.
    Как-будто школа виновата в том, что он делает на каникулах.
    А эти создатели всяких идиотских книжонок изобретают какие-то там таблички. 🙁

  13. 12 января, 2008 @ 10:22 пп
    Mixter пишет:

    MAG, у нас вообще в конторе основной язык — английский, т.к. команда интернациональная.

    Саше в его ситуации искренне сочувствую, т.к. в нашей стране даже самая последняя паспортистка считает себя властью, а всех остальных прислугой, всем ей обязанной. Я потратил 4 месяца на то, чтобы выписаться из Одессы. Обошлось мне в оплату за квартиру, владельцем которой я не являюсь и выдавленную военкомом взятку за то, что они мне вовремя не выдали военный билет, а сейчас им это кажется страшным преступлением.

  14. 12 января, 2008 @ 11:15 пп
    Саша пишет:

    Так и живём.
    Хотели совместить лучшее от Запада и от СССР.

    И получилось, как у Войновича в «Иване Чонкине», помните:
    Изобретатель пытался создать гибрид картофеля с томатом, чтобы от одного растения можно было получать и картошку, и помидоры. 😉
    «Харатерные признаки ПУКСА уже проявлялись: листья у растения были вроде картофельные, зато корни точь-в-точь помидорные.
    В итоге приходилось и картошку, и помидоры покупать у соседей». 😉 🙂

  15. 13 января, 2008 @ 12:00 дп
    Mixter пишет:

    Да нет… Похоже, что хотели сохранить самое худшее от СССР и у них это отлично получается.

  16. 13 января, 2008 @ 3:02 пп
    MAG пишет:

    Мікстеру: чудово, тоді можу й англійську повиправляти якщо є потреба 😉

    Мда, з паспортом буває, взагалі в черзі і правда стояти не варто, можна просто на початку чи під кінець робочого дня прийти. Хоча я іноді і чекав — мені у черзі (якщо бігати не потрібно) чудово займається, головне матеріал не забути для читання 🙂

  17. 13 января, 2008 @ 9:08 пп
    MAG пишет:

    Щось я не зрозумів Ваші слова про те що пишатися немає чим. А педантичні німці? А їхня держава? Німці, на Вашу думку, пишалися коли у них буханець хліба коштував 1000000000 марок? Коли кожен другий був безробітним? Коли хабарі вирішували все? І це тривало не 1 і не 2 і не 5 років.

    Знаєте китайське «побажання»? «Щоб тобі жити у час перемін».

    Мабуть Вам було б цікаво:

    «Да чтоб вам жить во время перемен» —
    Китайское ругательство гласит.
    А я хотел бы у судьбы взамен
    Спокойной, ровной жизни попросить.

    Изломом судеб времена богаты
    Которые меняются порой.
    Кого-то делает судьба горбатым,
    Кого-то поднимает над собой…

    Щодо балів — ну я в упор не доганяю про що Ви 🙂 які бали? за що? за історію? за математику? за обжд? у табель підуть ці оцінки? прийдуть бандерівці і відраховуватимуть зі школи? 🙂

    Мда, цікавий у його матері мабуть був співмешканець.

  18. 13 января, 2008 @ 9:46 пп
    Саша пишет:

    Где-то я этот стишок видел.

    Ну если баллы ставят, то это для чего-то нужно.
    Всё начинается с малого.

    А тот товарищ был, говорят, рецидивист.
    На следующее утро прямо в райотдел пришла его дочка с угрозами и разборками в адрес обвиняемых.
    Еле выставили, говорят.
    Так что там ещё всё впереди, как я понимаю.
    А во всём, конечно, мать виновата.
    Впрочем, это их дела.

  19. 14 января, 2008 @ 1:19 дп
    MAG пишет:

    Не погоджуюся, у нас взагалі 80% діяльності ні для чого.

    А що Вам заважає дізнатися для чого ці бали? Можливо це теж щось з психологією пов»язане.

  20. 14 января, 2008 @ 9:48 пп
    Саша пишет:

    Да как-то некогда пролистать брошюрку эту.
    Дела всё время отвлекают, да и отторжение какое-то внутри.
    Соберусь как-нибудь.

    Мне вот другое интересно: сегодня после уроков приходили эти сын с мамой, как ни в чём ни бывало, в школу.
    Я когда их увидел, было такое чувство, как-будто увидел человека, на днях лежавшего покойником в гробу.
    Вот сейчас думаю: неужели он будет продолжать ходить в школу и дальше?
    Ужас.

  21. 15 января, 2008 @ 12:22 пп
    MAG пишет:

    мда. на уроки приходили? чи там щось вирішувати? взагалі дивно, там же слідство повинно проходити, якийсь особливий статус у нього повинен бути здається.

  22. 15 января, 2008 @ 10:23 пп
    Саша пишет:

    Там свои моменты.
    Но эти люди не лишены свободы на сегодняшний день.

    И оставить его в школе было бы противоестественно.
    Надеюсь, что этого не произойдёт.
    Если такое пройдёт безнаказанно, то он наверняка будет ещё более склонен к подобным деяниям.
    Перешагнул он уже запретную черту.
    Ладно, будем видеть, какие ещё чудеса могут быть в природе.


|
RSS feed отзывов к статье |





Оставить отзыв