Поиск

Добавить в RSS-ленту

Архивы

Як правильно?

5 января, 2008

Неправильно (правильно):

тища (тисяча), представитєльство (представництво), шуткувати (жартувати), попитка (спроба), осторожно (обережно), харашо (добре), стидаються (соромляться), інтересно (цікаво), діючий (чинний, тому й маємо чинне законодавство, чинні закони), бувші повстанці (колишні), правительственні сфери (правлячі кола), вроді (ніби, мабуть), коляска (візочок), шляпа (капелюх), насморк (нежить), кошельок (гаманець), кувшин (глечик), тряпка (ганчірка), рискувати (ризикувати), інтересно (цікаво), пороки (вади), жалується (скаржиться), соображають (думають, міркують, гадають), слідуюче питання (наступне), учбовий корпус (навчальний).

До речі, слово вуз прийшло в нашу мову після 1933-го. Саме цього року було репресовано 14,5 тисяч українських слів (у тому числі термінів), що становило 50-80 відсотків українського лексичного фонду, а термінологічні бюлетені до українських слів способом транслітерації подавали російські відповідники. Таким чином викинули з ужитку наше слово виш (висока чи вища школа), а замінили його словосполученням учебное завєдєніє, яке було у наших сусідів. Тому правильно буде вживати слово ВНЗ, а ще краще уникати тих численних скорочень, які здебільшого засмічують мову.

Лексична мовна норма вимагає використовувати слова у властивому для них значенні. Наприклад, 100 осіб (людей, бійців), а не 100 чоловік, бо ж чоловік – це той, що є одружений, тобто має дружину, тому і виходить, що брало в чомусь участь 100 людей чоловічої статі (ще й усі одружені!). Фамілія у перекладі з німецької мови означає сім’я, родина, а студент має прізвище. Порядок лекції наступний – правильно такий. Мішати можна кашу, а на парах потрібно не заважати. Громадський походить від “громада», тобто не державний, не службовий, добровільний (інтереси, організації, доручення); а громадянський — від «громадянин», отже, має стосунок до людини як громадянина (права, війна, свідомість), тому не громадянський діяч, а громадський.

За аналогією до попереднього (тобто – сплутування подібних слів – паронімів) маємо не музикальний жанр, а музичний (бо слово музикальне вживаємо тільки у поєднанні зі словом – назвою істоти). Стаття не попалась (попалась хіба в наших казках лисичка у тенета), а трапилась. Хватати можна щось, але, якщо чогось забагато, то треба сказати досить (а не хватить). Здавати можна пляшки, а іспит треба складати. Словосполучення це не вірно по-українському виглядає це не правильно (бо вірно можна кохати, маємо й вірний друг, вірний пес, а на заняттях студенти виконують щось згідно з правилами, тобто правильно). Застудитись можна на протязі, але протягом (упродовж) певних історичних періодів відбуваються події. Ненормативною є конструкція “не дивлячись на важку ситуацію”, бо ж дивимося, і, зрозуміло, бачимо, конкретні речі, тому незважаючи на щось. Ми можемо щось помітити, але не відмітити якусь роботу, а відзначити. І не треба розбиратись (бо дуже холодно в аудиторіях), краще щось з’ясувати.

Не завадило б знати, що слово вилка – це технічний термін і означає “деталь механізму, приладу, яка має роздвоєний кінець”, наприклад, вилка штепселя, тому (якщо йдеться про предмет, за допомогою якого їдять), треба вживати нормативне українське виделка.
Отож, викладачі, які послуговуються такими словесними покручами, відтворюють невідомий для нас світ з його чужими реаліями, тим самим порушують змістовність висловленого (бо ж за словом йде уява).

Впорядковану й чітку словотвірну систему нашої мови разюче спотворюють ненормативні афіксальні (або й кореневі морфеми), які порушують внутрішню суть української мови. Руйнування мовної норми маємо на щаблі:

а) суфіксального творення слів, коли за згубним для нас російським зразком утворено вечоринка (замість правильного вечірка), прачечна (замість пральня). Творячи слово домогосподарка відразу згадуйте слова жниварка, косарка, а людина, котра виконує хатню роботу, називається домогосподиня (зверніть увагу на типовий суфікс –ин- — за аналогією до княгиня, берегиня, рабиня та ин.). Новопришедші по-українському – це новоприбулі (або нові);

б) префіксального творення слів: поступити (замість українського вступити, і далі маємо вступник), приналежність (замість належність), співставити (замість зіставити). До речі, таблички з написом “постороннім вхід заборонено” вплинули й на вживання покручу посторонній замість українського сторонній;

в) префіксально-суфіксальних моделей, коли вибираємо ненормативні суфіксальні: весною (замість навесні), довжиною (замість завдовжки), зимою (замість взимку);

г) безафіксних утворень: обстановка (замість обстава);

ґ) осново- чи словоскладання: багаточисленний (замість численний), взаємовідносини (замість взаємини), залізнодорожний (замість залізничний), минулорічний (замість торішній), пішохідний (замість піший).

Позаяк “стислість надає мові сили”, то часто для творення українських слів використовують наповнені змістом лексеми, “які мають властивість променів сонця: чим більше вони згущені, тим сильніше вони печуть” (Р. Соуті).

Порівняймо: в іншому місці – деінде, з тих пір – відтоді (з того часу), високопоставлена особа – достойник, замість того – натомість, ставити претензії – нарікати, ремствувати, проти волі – неволею.

Тому заповнення українського інформаційно-культурного простору питомо українськими словотвірними моделями – це збереження самобутності української мови, це боротьба проти спланованого совєтським режимом втручання у розвиток мови, це нагальна потреба часу, позаяк мислення скристалізовано в слові.

Душею мови, її “алгеброю” є граматика. Вона найчастіше виявляє національний характер мови, її своєрідність.

Студенти “Львівської політехніки” виявили такі порушення граматичної мовної норми (складниками якої є морфологія та синтаксис). У системі української морфології іменник біль (на відміну від російської) є іменником чоловічого роду, тому правильно головний біль, а не головна біль. Під час відмінювання числівників – назв десятків маємо в українській мові змінювану тільки другу частину слова, тому правильно п’ятдесятники, шістдесятники (не п’ятидесятники, шестидесятники). Слово половина означає дві рівні частини, тому треба би було сказати більше, ніж половина або більша частина (а не більша половина). І на залік питання самі виноситися не можуть, тому не виносяться такі питання, а виносимо такі питання.

Коли творимо вищий ступінь порівняння прикметників, то треба вживати або просту (дорожче ніж), або складену форму (більш дороге, ніж), але не сплутувати їх (більш дорожче, ніж у нас). Звертаю увагу, що українська мова не послуговується словом самий для творення найвищого ступеня порівняння прикметників, тому не сама найкраща робота, а найкраща робота.

Словосполучення на зразок давайте зробимо, давайте попрацюємо проникли в українську мову під впливом російської (давайте сделаем, давайте поработаем), а у російській – із тюркських. По-українському значно простіше: зробімо, працюймо. Передача на радіо “Люкс FM” також мала б називатися “Поговорімо” а не “Давайте поговоримо”. Проф. О.Сербенська [7] зазначає, що форму “давайте” треба вживати у своєму прямому значенні лише з іменниками – назвами певних предметів: ”Давайте дітям свіжі соки”. До речі, у творах Т.Шевченка немає жодного словосполучення зі словом давайте, вжитого з дієсловом майбутнього часу доконаного виду.

Багато викладачів “Львівської політехніки” забули про органічний і рідний для української мови кличний відмінок. Його давність засвідчують, наприклад, наші казки, де є такі звертання: “Івасику — Телесику”, “зайчику -пострибайчику”, “вовчику-братику”, “лисичко-сестричко” та низка інших.

Від себе додам ще київське «княгыне», «княже».




|


  1. 5 января, 2008 @ 9:27 пп
    Саша пишет:

    Да…
    Настоящий патриот своего языка.
    Желаю Вам успехов.
    (Говорю искренне, и без задних мыслей)

  2. 5 января, 2008 @ 10:54 пп
    MAG пишет:

    Дякую, Вам також 🙂

    Ну, це не моя праця і навіть не моя спеціальність і з деякими моментами я б може посперечався, але в цілому досить корисно 🙂

  3. 9 января, 2008 @ 7:47 пп
    Mixter пишет:

    Но есть и слова-исключения. Так, вилка, тарелка и ложка пишутся без мягкого знака. А соль и фасоль — с мягким (с) Старинный грузинский анекдот. 🙂

  4. 9 января, 2008 @ 10:09 пп
    MAG пишет:

    В грузинской школе:
    «Кхаак называется балшой паласатый мух?» – спрашивает учитель.
    «Ос! » – отвечают дети.
    «Нэправилна» – говорит учитель,
    «бальшой паласатый мух – это шмэл, а ос – эта палка, вокруг кхаторай вэртытся зэмла».


|
RSS feed отзывов к статье |





Оставить отзыв