Поиск

Добавить в RSS-ленту

Архивы

Уси-пуси, какие мы нежные…

14 декабря, 2007

Министерство иностранных дел Российской Федерации распространило заявление, в котором подчеркивает, что в России глубоко обеспокоены усилением откровенно националистических, антироссийских и русофобских настроений и проявлений в Украине.

Согласно заявлению МИД РФ, речь фактически идет о попытках использования сложных периодов совместной истории двух народов для получения сиюминутных политических выгод в угоду сомнительным идеологическим установкам.

«Обращает на себя внимание, что радикальные националистические силы в стране чувствуют себя не только вольготно и безнаказанно, но все более активизируют свои провокационные действия», — подчеркивает МИД РФ.

Министерство приводит в качестве примеров целый ряд таких действий — от кощунственных русофобских и антисемитских высказываний «в присутствии и при трусливом молчании представителей властных структур Украины» руководителя Конгресса украинских националистов некого Тымчины до непрекращающихся актов вандализма в отношении памятников советским воинам-освободителям в западных областях Украины.

По мнению авторов заявления, реабилитируется организация украинских националистов — Украинская повстанческая армия (ОУН-УПА), «хотя хорошо известно, что бандитские формирования УПА принимали участие в карательных акциях нацистов». «На их совести сотни тысяч казненных граждан — украинцев, русских, евреев, представителей других национальностей», — подчеркивает МИД России.

«Не найдены и, похоже, вообще не разыскиваются виновники многочисленных нападений и поджогов Русского культурного центра во Львове и осквернения бюста А.С. Пушкина. Кампания по переименованию улиц привела к тому, что улица Лермонтова во Львове переименована в улицу Дудаева, а улице Пушкина присвоено имя генерала Чупринки, который более известен как фашистский прихвостень Р. Шухевич», — отмечает внешнеполитическое ведомство.

По его оценке, «складывается впечатление, что определенные политические силы в Украине намеренно поощряют подобного рода действия и тем самым сознательно идут на обострение российско-украинских отношений, нанося серьезный ущерб чувствам добрососедства и доверия, которые братские народы традиционно питают друг к другу».

Российская сторона рассчитывает, что не только власти, но и интеллигенция Украины, ветераны и молодежь скажут свое веское слово. «Пора дать отпор подобным националистическим выходкам», — заявляет МИД России.




|


  1. 14 декабря, 2007 @ 5:26 пп
    Mixter пишет:

    Наша Родина — Советский Союз, Мы живем заветами Ленина…

    Самое страшное, что томик Чехова, украденый националистами у Русской туристки в Крыму летом 2002 года так и не был до сих пор найден.

    непрекращающихся актов вандализма в отношении памятников советским воинам-освободителям в западных областях Украины.Хм… А можно хоть одну ссылку на новость об этом?

    Стыдно за страну, чей МИД опускается до такого откровенного вранья…

    Ладно, расслабились. Поверить московской пропаганде — себя обмануть 🙂

  2. 14 декабря, 2007 @ 10:28 пп
    Саша пишет:

    Ну вот несколько ссылок, так сказать, навскидку:

    http://www.zavtra.com.ua/news/1/37520
    http://www.kommersant.ru/news/lenta.html?id=58065
    http://new.ytro.ua/news/2007/05/14/46999.shtml
    http://ua.rian.ru/ukraine_news/20071012/77787486.html
    http://www.cry.ru/2007/08/02/news/242950/

    По ним ясно видно, что в Украине (особенно в западных областях) население только и делает, что ходит с перышками и сдувает пылинки с памятников. 😉
    Ох уж эта нехорошая русская пропаганда! 🙂

    Давайте лучше ещё кого-нибудь вынудим признать геноцид.
    А если не согласится -на нары!
    Потому что бандит.

  3. 14 декабря, 2007 @ 11:56 пп
    Mixter пишет:

    Львовский обком КПУ выразил протест

    В городе Чугуев Харьковской области подростки

    первое подобное происшествие с 1950 года

    со ссылкой на первого секретаря Львовского обкома Коммунистической партии Украины

    пообещали, что студенты приведут в порядок поруганный памятник. (Новость от 03.12.2002)

    Вижу сопли-вопли КПУ и обычный вандализм… Национализмом что-то не пахнет мне, извините… 🙂

    Но за ссылки спасибо. А то как-то раньше (когда это случалось) вообще не замечал.

  4. 15 декабря, 2007 @ 8:05 пп
    MAG пишет:

    ну на себе б дивилися, чесне слово.

    я ще пам»ятаю як у моєму місті у 2004-му пообливали жовтогарячою фарбою багато пам»ятників та вітрин, ну звичайно у коню ясно що це були ті ж самі «націоналісти». Про те як на футбольному матчі у Львові спеціально для операторів 3 каналів російського телебачення (НТВ, ОРТ, РТР) організували 5 молодиків з плакатом «бий москалів» які після зйомки розійшлися, про це звичайно МИД РФ не «подчеркивает» 🙂

  5. 15 декабря, 2007 @ 9:45 пп
    MAG пишет:

    цей, цікаво, мабуть подивлюся:

    Служу Радянському Союзу?

    Ексклюзивне документальне кіно

    Неділя, 16 грудня, 22:25, телеканал Інтер

    Ця сторінка історії періоду розпаду СРСР досі трималася у таємниці: самодіяльний поділ армії, нерегульовані, незаконні міграції військових частин між Україною та Росією. Тієї країни, якій бійці присягали на вірність, не стало, значить, не стало й присяги. Якій країні давати нову? Окрім самого солдата ніхто не зможе зробити вибір.

    Факт: У 91-92 роках образу декілька підрозділів армії та флоту самостійно вирішили свою долю, піднявши прапор тієї чи іншої держави. Наприклад, два радянських крейсери, що базувалися на території Росії, підняли українські прапори та пішли до Севастополя. Ланка винищувачів в українському Старокостянтинові — перелетіла на територію Росії. Стратегічним бомбардувальникам під Києвом перегородили злітну смугу бронетехнікою, бо й вони прагнули змінити свій прапор. Декілька відчайдушних вчинків чи то патріотів, чи то дезертирів, ставили дві колишні радянські республіки перед реальною загрозою збройного протистояння…

    Робота Студії документальних фільмів телеканалу «Інтер».

    Режисер: Іларіон Павлюк

    Україна, 2007

  6. 18 декабря, 2007 @ 2:30 пп
    Mixter пишет:

    Москве, как обычно перед выборами, срочно нужен враг. В него никто не верит, но все боятся, что снова «будет война!».

  7. 19 декабря, 2007 @ 12:33 дп
    Саша пишет:

    Не беда.
    Зато, согласно логике, после выборов будет нужен друг. 🙂

    Или дальше врага дело не идёт.
    Ох, уж эти «кляти москалi»!

    Если в кране нет воды…

  8. 19 декабря, 2007 @ 2:44 пп
    MAG пишет:

    Для звичайних людей і молоді з модулем але без вектора це все свіже і нове і цікаве 🙂

    А для тих хто цікавиться історією це все настільки знайоме… варто глянути що відбувалося десь ~1000 років тому на теренах нашої землі і у Московії — 1 в 1.

    І тут «москалі» ні до чого. Були б українці на місці москалів під Ордою на рубежі зіткнення сходу і заходу — була б Українська Імперія в якій би силоміць розчинялися численні самобутні етноси, культури та держави, як це мало місце у Московському князівстві, яке в результаті цього генезу та продуманих дій стало Росією.

    Ці методи управління, етногенезу та акумулювання пасіонарної енергії навколо штучного центру шляхом примусової відмови пасіонаріями від особливостей власної культури та традицій — не становило жодного секрету ні для Орди, ні для Московії ні для Російської Імперії ні для СССР і не становить для сучасної Росії. Це є секретом лише для плебсу який вірить у зовнішніх ворогів та історичні міфи.

    Для прикладу подумайте над такими 2 найвідомішими особистостями «войны России в Крыму, в городе русской славы», мабуть чули такі фрази
    —————
    єврей-українець Нахимов Павел Степанович(Самуілович взагалі то)
    —————
    адмірал Павло Нахімов був з роду козаків-запорожців, чим завжди пишався. У дитинстві виховувався на Харківщині у свого дядька Якима Нахімова — відомого українського поета-сатирика і байкаря. Малий Павлусь розглядав на стінах картини-портрети українських гетьманів і кошових отаманів Великого Війська Запорозького, пожовтілі, вицвілі грамоти з восковими печатками, якими нагороджувалися козаки Нахімови. Розповіді про героїчне минуле України, морські походи запорожців під проводом Сагайдачного визначили подальший життєвий шлях вразливого Павлуся.

    ——————
    герой Кримської війни матрос Кішка Петро Маркович, «Кошка», ага, щаз 🙂 :
    ——————
    Народився в 1828 році в селі Ометинцях тодішнього Гайсинського повіту Подільської губернії, нині це Немирівський район Вінницької області в родині українського селянина–кріпака.

    16 травня 1849 року власник села і тамтешніх кріпаків Казимір Яловицький, котрий мешкав головним чином в Петербурзі й Варшаві, запідозривши Петра Кішку в зв’язках з учасниками селянського повстання на Поділлі, віддав його в рекрути.

    Брав участь в 18 вилазках в тил ворога і часто діяв сам — майже щоночі ходив у секрети і повертався з полоненими і важливими відомостями про ворога.

    Він двічі був поранений, підвищений в чині до квартирмейстера, нагороджений знаком відзнаки військового ордена св. Георгія четвертого ступеню, а також двома медалями — срібною за захист Севастополя і бронзовою в пам’ять про Кримську війну.

    Повернувшись до рідного села, матері Кішка в живих вже не застав. Землі родина не мала, і Петро став чумакувати. Кілька разів їздив по сіль до Одеси, Миколаєва, Херсона, працював у лісництві.
    ————————-

    солодкий ностальгічний міф чи прозаїчна реальність…
    вибір — у кожного свій

    вірити що в Одесі у 1895 році було
    188092 — «русских», около трети — 112235 «евреев», а не у
    198233 — «з російською мовою», 124511 — «з єврейською», 37925 — «з українською»
    + подумати як на питання про мову у Російській Імперії відповів би не селянин чи бідняк, а скажімо чиновник — воно може і не так цікаво, зате реальніше.

    Це я так, неагресивно, не сприймайте «в штыки», просто вирішив знаннями похизуватися 😉

  9. 19 декабря, 2007 @ 2:46 пп
    MAG пишет:

    зовсім ця нєзалєжна освіта мозок зіпсувала… мабуть доведеться їхати у Польщу мити сортири… в Україні ж перспектив 0…

    😀

  10. 19 декабря, 2007 @ 10:10 пп
    Саша пишет:

    Это смотря какие горизонты перед собой ставить.
    Если так нравится мыть сортиры на чужбине…

    Ведь даже в благополучные советские годы (70-е, а не начало 90-х) кому-то здесь не нравилось, кто-то уезжал.
    Да там и остались.

    А я Родину ни на что не меняю.
    Она только вот меняется, и непонятно в какую сторону.
    И тем не менее.

  11. 20 декабря, 2007 @ 12:19 дп
    MAG пишет:

    Та це ж іронія, Сашо 🙂

    В 70-ті не жив, не знаю, батьки тільки розповідали, пам»ятаю яке було щастя коли батько у 80-ті дістав величезну пачку шоколадного масла, і потім як всі пішли на роботу ми з братами як понаїдалися його довбали, можете уявити що за дві години залишилося 🙂

    Це як ремарка до статті «про жизнь», автор там якось так чудно загинає, мовляв ті кому не подобається ссср жили в суцільному сірому світі, самі собі проблем настворювали, звісно ж що ні — люди завжди живуть, діти ростуть, граються і радіють, і обдовбана залізна гірка де можна попчик іноді на швах об зварку обдерти — це ж чудова розвага, епіцентр ігор, кукурудза чи апельсини які у капторг восени завозять — свято і привід для всієї дворової ватаги влаштувати небезпечні ігри у викрадення з залученням водія та вантажників 🙂 а скільки ми лазили по химерному та здавалося б нескінченному хіммашу остерігаючись сторожаків і як воювали з сусідніми подвір»ями… про те що було після дитинства писати вже не так цікаво, дух не той 🙂

    Підтримую Вас. Для активної частини молоді поняття Батьківщини трохи міняється, тепер можна вчитися, працювати, здобувати досвід за кордоном і для цього не обов»язково їхати назавжди, але все рівно таких як я тягне на свою землю… Ви знали що немає на землі такого місця у якому небо таке як у нас? Є місця гарні і небо синє-синє і хмари білі-білі, але у нас кольори — інші. Може хтось і може про це не думати сидячи десь у штатах в офісі, але я не можу.

  12. 20 декабря, 2007 @ 9:57 пп
    Саша пишет:

    Именно так! 🙂
    East or a west- home the best.

  13. 21 декабря, 2007 @ 3:00 пп
    MAG пишет:

    ага, щось таке. хоча рівень життя, можливостей та соціальних гарантій не порівняти. Ну та і у нас не все так погано у цьому плані.

  14. 21 декабря, 2007 @ 9:56 пп
    Саша пишет:

    Конечно.
    Вот сегодня моя жена принесла «зарплату» за ноябрь: 80 гривен!
    Можно целый месяц покупать по буханке хлеба в день (за 2-70).

    Но только на последний день месяца не хватит.
    Придётся ей в последний день месяца купить «наш»: за 0-96 (если только она его найдёт, а это уже довольно серьёзная проблема).

    Так что «гарантии» есть.
    Особенно для тех, кто просто честно и бесхитростно работает, а не «крутится». 🙁

  15. 22 декабря, 2007 @ 3:10 пп
    MAG пишет:

    Пробачте, ми здається вже цю тему обговорювали — якщо це Вас влаштовує — працюйте й далі, ні — йдіть.

    А «крутитись» не потрібно — потрібно просто не бути рабом. Зараз же не 90-ті. І не треба мені розказувати що я не розумію життя чи щось подібне, у мене таких прикладів — десятки. Немає виходу і «занесуть у список» і не можна ж без роботи і т.п. Але чомусь завжди коли у людини вривається терпець і з»являється бажання перестати бути батраком то все у неї виходить, це перевірено на власному досвіді. Так що вже вибачте. Ясна справа що ссср такого вільнодумства у людей не виховувало — але ж зараз не ссср. А що якби за ссср начальника придурка поставили б який нерви б вимотував чи виробництво б згорнули з якоїсь причини? Ваша дружина б у цеху так і залишилася?

    Люди добрі, та вичавлюйте з себе рабів, бо я оце читаю і знову подумки до Моісея повертаюся який на відстань у 1000 км свій народ 40 років вів поки колишні раби не вимерли.

  16. 22 декабря, 2007 @ 10:05 пп
    Саша пишет:

    Я просто говорю, что при СССР стандарты жизни были немного иные, чем сейчас.
    А именно: человеку практически не давали возможность опуститься ниже определённого уровня.
    Во всяком случае для этого надо было хорошо постараться.
    И ещё: этот уровень достигался с гораздо меньшими усилиями, чем сейчас.

    С другой стороны, человеку, наверно, не давалм возможности подняться выше определённого уровня.
    Но поскольку для меня лично второе не актуально, то времена СССР воспринимаются весьма позитивно.

    В отличие от того, что творится сейчас.
    Например, при СССР моя жена получала бы 250 и более рублей (тех рублей!).
    И работала бы не с 7 до 19 или 20, а с 8 до 17.
    Я бы имел в 2 раза меньше, но при тех ценах легко и просто хватило бы на всё.

    А Вы мне говорите о каких-то «рабах» и всё такое.
    Пусть государство обеспечит всем (кто не отказывается просто придти на работу и что-то там такое отработать в свои часы) хотя бы тот уровень достатка, какой был при СССР, а потом уже разглагольствует, что что-то там «стало лучше».
    Пока не видно, чтобы стало лучше.

    Хотя кому-то -очень даже.

  17. 23 декабря, 2007 @ 1:26 пп
    MAG пишет:

    Та ну про які зусилля Ви кажете! Пошукати роботу — це що, так багато зусиль потрібно? Ну і хто Вас змушує зараз опускатися до якогось рівня? Та достатньо вийти на біржу маючи хорошу кваліфікацію — практично одразу хоча б якусь роботу з мінімальною зарплатнею (~500 грн.) можна отримати, навіть нічого робити не потрібно! Самі додому зателефонують і попросять прийти поговорити. А якщо трохи почекати чи самому пошукати роботу — то можна вже з хорошою зарплатою отримати. Якого ще забезпечення від держави потрібно? Ну невже ж Ви хочете щоб людей як ковбасу по рознарядці призначали на підприємства? Таки правда опуститись не давали

    Звичайно певні стандарти життя були, ніхто ж не заперечує цього жити можна було, але і
    про той рівень життя, товарів та медицини я пам»ятаю трохи і можу порівняти з іншими країнами, ще й досі культура сфери товарів і послуг у нас дається взнаки.

    З іншого боку я розумію Вашу логіку, але з такою мотивацією у Римі раби помирали за свого господаря, розумієте? Та ж сама мотивація (щось дають) + покарання за смерть господаря (контроль), це ж історія, все ж так і було…

    Та господи ну про що Ви кажете, про які 250 грн. і про які з 7-ї до 20-ї ? Ну хто Вашу дружину так змушує працювати? Це ж не 90-ті коли навіть наші полкани на дачі гепами догори звітили, трохи ж інші часи.

    Пробачте за «рабів», я людина не агресивна і нікого не хочу образити, але я інакше такої психології не можу пояснити — я просто НЕ розумію як можна очікувати на створення для себе гідних умов життя і самому до цього хоч МІНІМУМ зусиль не докладати. Я просто не можу своїм примітивним мозком зрозуміти як можна працювати там де не платять хоч мінімальної зарплатні? Як? Це ж протизаконно навіть! Ну просто не доганяю. Я — людина з вищою освітою, але якби я опинився в таких умовах — я б пішов хоч вантажником чи меблі оті придуркуваті збирати, ну не можна ж просто так за безкоштовно працювати! Це ж НЕ ЛОГІЧНО! Може тут є якийсь потаємний зміст якого я не розумію?

    Своїм примітивним мозком я роблю такий висновок — для Вашої дружини робота на цьому заводі — хобі, це їй приносить задоволення, це як жіночий клуб, це розвага яку вона собі може дозволити маючи такого чоловіка як Ви — справжнього мужчину який забезпечує родину + іноді їй навіть якусь копійку платять. Якщо так — то тут немає чого соромитися, це кожна родина сама для себе вирішує, але до чого тут держава я тоді не розумію.

  18. 24 декабря, 2007 @ 6:16 дп
    Саша пишет:

    Эти люди работают на госпредприятии, а хотя бы на госпредприятиях должна быть мало-мальски приемлемая зарплата.

    За 500 гривен ничего делать не нужно?
    Это Вы загнули!

    Вот в последний раз моя жена пыталась пойти уборщицей в тогда только что открывшийся супермаркет электроники напротив Привоза.
    Там обещали эти пресловутые 500 гривен.
    Так вечером она едва могла ходить после после того, как целый день непрерывно вытирала пол и меняла воду.
    Правда, в тот день было очень мокро на улице, но я и представить не мог, что эта работа так тяжела (если выполнять её добросовестно).

    Кстати, за этот день, естественно, никто ничего не заплатил (неделя бесплатного «испытательного срока», как и везде).

    Не знаю, наверно, люди как-то устраиваются по знакомствам, или ещё как.
    Чем человек общительнее, чем больше у него «связей», тем это всё легче.

    А сейчас я вижу, что для того, чтобы достичь СССРовского уровня жизни, человеку необходимо приложить гораздо больше усилий, чем тогда.
    И ещё: ему надо быть в возрасте от 18 до 30, максимум до 35.
    Люди постарше котируются значительно хуже.
    Об этом и написал.

  19. 24 декабря, 2007 @ 10:25 дп
    Mixter пишет:

    Одесская швейная фабрика, ЗАО
    Город Одесса , Одесская область , Украина
    Адрес 65000 , ул. Гольская 10
    Руководитель Дьяченко Валентина Матвеевна
    Дирекция тел.: +38 (0482) 225079
    факс: +38 (0482) 222210

    Интересно, кто у них акционеры? Не уверен, что только государство… Впрочем, не важно. Эта фабрика хоть рядом с домом? Маршрутка окупается?

    Если не хочется мыть весь день — дайте объявление в газету об услугах приходящей домохозяйки. Гривен 50 за 3 часа работы (уборка по дому, например) точно дадут. Без испытательных сроков.

  20. 24 декабря, 2007 @ 9:21 пп
    Саша пишет:

    Ваш адрес неверный: улица Польская, а не какая-то «гольская». 🙂
    От Болгарской до Польской далековато вообще-то.
    На маршрутках никогда не ездим: в них 1-50 надо платить, а на 3-м или 12-м трамвае 50 копеек.

    Да и пешком ходить полезно (как для здоровья, так и для кошелька).
    Кстати, рекомендую скачать прекрасную карту города Одессы (если нужна) с сайта http://www.2gis.com.ua Она обновляется каждый месяц.
    Там есть «обо всё и обо всёх» (телефоны, сайты предприятий).

    Насчёт «уборки по дому» скажу жене.
    Хотя меня уже сомнения одолевают: ну кто станет платить 50 гривен за 3 часа за какую-то уборку?
    Наверно, приставать будут пытаться, если там мужской пол имеется.

    Вообще надо знать все эти нюансы (этой работы).
    А то ещё скажут например, что она что-то украла у них (какое-нибудь кольцо).
    И не докажешь ничего, только в кабалу попадёшь на ровном месте.
    Сейчас мы хотя бы не должны никому ничего.

  21. 24 декабря, 2007 @ 10:08 пп
    Саша пишет:

    А директор на фабрике другой человек, старая директор уже год или больше, как ушла на пенсию.

  22. 25 декабря, 2007 @ 12:01 дп
    Mixter пишет:

    Ну, у меня жена все 90 платит, чтобы не морочить себе этим голову и руки 🙂 Для неё это не «какая-то уборка», она действительно не получает от этого удовольствия и предпочитает заработать эти деньги другим способом и в другое время.

    Но это в Киеве.

  23. 25 декабря, 2007 @ 7:16 дп
    Саша пишет:

    Да, всё течёт, всё меняется…
    Вот и у нас появились новые буржуи, у которых денег немеряно. 😉

    Да и фaбрика уже не на Польской, а на Софиевской: выкиньте Ваши устаревшие сведения и телефоны.
    На Польской в том районе теперь всё сплошь в каких-то брёулингах.
    Видимо, они важнее теперь.
    Всё для тех, кто «получает удовольствие».

  24. 25 декабря, 2007 @ 9:01 дп
    Mixter пишет:

    Блин… Фабрика — ЕДЕТ!!!

    Гольская, Польская, Софиевская — где она будет завтра?!? 🙂

  25. 25 декабря, 2007 @ 3:04 пп
    MAG пишет:

    Та забийте Ви на це підприємство! Що там медом намащено чи що, чи подайте на них до суду що нижче мінімальної зарплати платять. Я просто не доганяю що Вас там тримає якщо воно не подобається. Якщо подобається — тоді чого тоді скаржитися?

    Про те що за 500 грн. робити нічого не потрібно — я мав на увазі що пошуки такої роботи прості.

    Щодо зв»язків… звичайно з ними як і будь-де і будь-коли просто. Якщо без них — потрібно мати хорошу спеціальність, бажання працювати. Якщо у Вашої дружини спеціальність дуже вузька (вміє тільки на певному верстаті певну функцію виконувати) то саме по ній складніше буде знайти роботу, якщо ширша (пошиття взагалі) — простіше.

    Щодо роботи, то я б Вам порадив цим самостійно зайнятися, я так розумію Ви людина ініціативніша ніж Ваша дружина. Спробуйте витратити трохи часу, зберіть оголошення, потелефонуйте, поцікавтеся умовами, з найпривабливішими зустріньтеся особисто. Я впевнений що відсіявши десь із 20 варіантів Ви знайдете прийнятний. Просто тут нічого не поробиш — потрібно і на цей етап (пошук, відсів) витратити квант свого часу. Ще прикиньте чим Вашій дружині прийнятно було б займатися, розгляньте кваліфіковані (швея) + некваліфіковані варіанти, прикиньте.

    Щодо вікового цензу, є таке, Ви праві, але це в основному стосується починань у новій галузі, з нуля, якщо ж у людини 20 річний досвід роботи за фахом і вміння працювати, а не відсиджувати, то це «+» а не «-«.

    Щодо «чтобы достичь СССРовского уровня жизни» я не зовсім погоджуюся, тому що це занадто спрощено, от по конкретним пунктам — цінова доступність соціального житла я погоджуюся. Але теж з певними пересторогами — «але якість, але нерви, але …»

    Щодо домогосподарки — у кого працювати слід вирішувати лише після особистої зустрічі на основі вражень від людини — елементарно «симпатична» чи «не симпатична». Це звучить може і дивно і якось примітивно, але з мого досвіду — це основна запорука успішної роботи. Мій друг (архітектор, інженер, молодий без досвіду, здавалося б кому він потрібний) витратив близько місяця на пошуки, співбесіди і без блату влаштувався у нормальний колектив. Просто він шукав місце з можливостями отримання досвіду, пристойною платнею і нормальним керівництвом яке працює не по шаблону «я начальник ты дурак». Знайшов. А багато хто не знаходить із моїх знайомих і скаржиться на начальника придурка і колег ідіотів. Ті причини що я досі бачив сам — або людина сама не вміє працювати, або навіть не намагається знайти іншу роботу. Для таких поради розумної людини — як удар ножем у серце 🙂 бо насправді вони не вирішення проблеми шукають, а когось у кого можна поплакатися в жилетку і у кого можна перелити негатив.

    «буржуи», Сашо, Ви мене дивуєте 🙂 просто люди вміють рахувати, ну от скажімо — якщо я після 3 годинного відпочинку замість хатніх справ працюю на 50% на наступний день ефективніше і можу заробити (не обов»язково прямо) на 200 грн більше, то чого б не віддати з них 90, мені що шкода? 🙂

    Згадайте українську мудрість: «Була б шия, а ярмо — знайдеться». Так от ший вистачало і за Російської імперії і за Речі Посполитої, і за ссср і зараз 🙂 От коли люди перестануть бути шиями, може тоді це прислів»я стане неактуальним. І тут йдеться не про фізичну працю, в ній самі нічого дивного немає, я знаю (не особисто) 2 друзів мільйонерів у штатах, у яких перший і основний фах — пожежні 🙂

    І це не примха, це те з чого вони починали, цей небезпечний фах їм подобається, вони так якоїсь гармонії з собою досягають (чоловічий фах! :-)) вони працюють, отримують всі належні пільги і платню + вміють розпоряджатися грошима, займаються інвестиціями, так що не все так просто 🙂

  26. 25 декабря, 2007 @ 10:41 пп
    Саша пишет:

    Вы правы.

    А главное-это жить в мире с самим собой, со своими близкими.
    Не завидовать никому, уметь довольствоваться жизнью, какая бы она ни была.

    Это иногда на меня просто накатывает, когда вижу, как даже на работе люди в обед покупают и съедают ежедневно какие-то плюшки, пирожные, хорошую колбасу.
    Думаю: почему у меня не так?
    Зарплата вроде почти одинаковая.

    А потом начинаю считать, и всё становится на свои места.
    Конечно, если это пенсионер (пенсия около 800 гривен, плюс 1000-1500, а то и 1700 зарплата -на одного человека это нормально), или если она живёт только с мужем, который приносит хотя бы 1500-2000.
    Получается на человека от 1000 до 2000, если не больше.

    А у нас дети уже едят не меньше, чем взрослые, одеваться надо лучше чем нам.
    А мои 1100 плюс 300-400 -это всего 1500.
    На пятерых маловато.

    Просто сейчас моя семья находится в самой глубокой финансовой яме за все годы.
    Можно сказать, что балансирует на грани пристойного выживания.
    И придётся потерпеть ещё лет 5-10, пока дети не разбегутся, и пока эти 1500 будут делиться хотя бы не на 5, а на 2.
    Хотя бы по 750 на человека-это уже совсем другое дело.

    Вот и ворчу пока по стариковски, 🙂 не обращайте внимания.

  27. 26 декабря, 2007 @ 3:04 дп
    MAG пишет:

    Тут з вами складно не погодитися, безумовно душевна рівновага перш за все, без неї все матеріальне ніщо, а з нею в принципі всі депресняки можна пережити, накатують вони на всіх, нічого не поробиш, а от рідної людини, друзів і взагалі мотивації жити далі багатьом бракує… і тоді або просто тягнуть лямку або ще гірше…

    мого молодшого брата друг недавно пішов з життя добровільно, зовсім молодий хлопець… і сім»я нормальна і друзі були, навчання йшло нормально, фінансових проблем не було… але просто настав момент коли оте головне запитання постало чомусь дуже гостро і людина не змогла дати собі відповідь…

    ———————————-

    Так у Вас до того ж і велика сім»я! Ну тоді все зрозуміліше! У Вас троє дітей чи з Вами хтось із батьків живе? Я взагалі в родині старший з трьох хлопців, можу зрозуміти напряги 🙂 Без дітей воно звісно простіше, але з іншого боку як би раніше (за ссср і пізніше) складно моїм батькам не було — тепер у них є троє вдячних людей на цьому світі 🙂 і є про кого думати, ким цікавитися і кому думати та турбуватися про них 🙂 Я б мабуть обрав (оберу) дітей 🙂

    Взагалі ці соціальні проблеми, пенсійне забезпечення, допомоги по непрацездатності дуже болючі у всьому розвиненому світі, не тільки у нас — більшість намагаються до 30-35 взагалі дітей не заводити, та і одружуватися не поспішають. Тому що це справді вимагає серйозних витрат і державна допомога не є достатньо суттєвою.

    В інших сферах теж схожі проблеми — скажімо якщо в родині є розумовно неповноцінна дитина, то допомога від держави в Німеччині скажімо мало відрізняється віт нашої, це ж уявіть — хвора дитина + член родини який повинен практично постійно з нею бути, так от за це платять 80 євро на місяць, для Німеччини — місяць 1 людина прохарчуватися може(без житла), але ледь не на бобах (Це при тому що зарплата після універа в районі 1500 євро на місяць). У нас раніше за кучми платили 40 грн на місяць (уявіть — це за двох членів родини), зараз після ющенко-тимошенко-янукових становить в районі 800 грн. Навіть більше ніж у Німеччині, отакий парадокс.

    Ви б все таки якось спробували дружині допомогти з роботою, я думаю варто б спробувати, у мене (за мій короткий то вік 🙂 стільки було ситуацій коли думалося що шансів мало чи взагалі немає, коли хотілося і простіше було б забити й нічого не міняти, просто дрейфувати, а от пробував і виходить 🙂

    Про бурчання то Ви даремно на себе 🙂 З кожної розмови розважлива людина щось для себе виносить, ну хоча б я про старше покоління, Ви про молодше 🙂 Як казав Анри Эстьен «если бы молодость знала, а старость могла» 🙂 Ну та думаю нас з Вами це не стосується — Ви явно не стара людина 🙂

    Про що ж тоді говорити як не про життя, не про політику ж, цур їй пек, погризтися завжди встигнемо 🙂

    Якщо говорити про економічну систему взагалі — мене ні ссср-івська ні капіталістична не влаштовують, просто зважую «за» і «проти» + трохи реалізму.

    П.С. Вам як педагогу можливо було в цікаво що я вважав би за необхідне викладати в сучасній школі (стосується психологічної та економічної освіти) — можу поділитися 🙂


|
RSS feed отзывов к статье |





Оставить отзыв