Поиск

Добавить в RSS-ленту

Архивы

Про життя

Ноябрь 28, 2007

25 червня 1972 року місто Дніпродзержинськ стало свідком страшних подій, що збiглися зi святкуванням Дня молоді. Увечері на центральних вулицях міста було повно військових, лунали постріли (щоправда, як потім з’ясувалося, холості), а перелякані мешканці розбігалися по домівках. Багато хто чекав на грюкіт у двері, адже за справу взялися не тільки місцева та обласна міліція, а й кадебешники. Для того були неабиякі підстави — народ підняв руку на «велику радянську владу»…

Люди горіли, а міліціонери тікали

Дніпродзержинський бунт почався з, на перший погляд, банальної історії. Міліціонери Л. Віноград і Ю. Колесник (водій спецавтівки медвитверезника) затримали на вулиці трьох чоловіків — В. Ланіна, С. Куропятника і П. Майоренка. Хлопці другий день гуляли на весіллі в знайомих, у другій половині дня взяли гармоніку і вирішили пройтися вулицею. Зайшли у магазин, щось купили, а на виході на хлопців уже чекали працівники витверезника. Вони зачинили затриманих у салоні спецавто, яке ще зі сталінських часів у народі називають «воронком», і повезли центром міста.

А ось тут почалося страшне. На перехресті проспекту Леніна та вулиці Ленінградської (зараз це проспект Аношкіна) в салоні раптом спалахнула пожежа. Перелякані міліціонери замість того, щоб відчинити салон, побігли геть. Потім казали, що шукали телефон, аби викликати пожежників. Тим часом на допомогу потерпілим кинулись звичайні перехожі — місто вже святкувало, і на вулицях було повно молоді. Зупинялись автівки, трамваї. Хтось здогадався взяти з трамваїв ломики та зламати дверцята палаючого «воронка». На жаль, було занадто пізно — двоє з затриманих померли від опіків та чадного газу. Третього відвезли до лікарні, де чоловік помер наступного дня.

На місці трагедії зібралося чимало перехожих. Страшна звістка миттєво облетіла місто, тож люди все підходили й підходили. Серед тих, хто приїхав одним із перших, був інвалід другої групи, 20-річний Віктор Чукань (ще у дитинстві внаслідок травми втратив руку). Він товаришував із Валентином Ланіним, який загинув у пожежі. Тому, як тільки почув про його загибель, одразу поїхав у центр міста.

Коли він згадує ті події, то й досі хвилюється. Ще б пак: втратив друга, а після того, як спробував шукати справедливості, сплатив за свою хоробрість 12 років свободи.

У мiськвиконкомi вчинили справжнiй погром

— Вікторе Михайловичу, на суді вас звинувачували в організації масових заворушень…

— Коли я приїхав у центр міста, там уже були люди, які гуляли на весіллі, а потім поїхали виручати своїх із витверезника. Туди ж уже підтяглися співробітники КДБ, міліції. Дільничний заспокоював людей, багато хто збирався піти. Раптом якийсь капітан міліції кинув у натовп фразу: «Швидко йдіть звідси! Вважайте, що тут нічого не трапилося!». Нас це образило і шокувало. Як так нічого не трапилося? А хто спалив наших друзів? Якби водій спецавтівки не залишив у салоні з людьми каністру з бензином, то пожежі взагалі б не було. По-друге, міліціонер, який супроводжував затриманих, повинен був знаходитися поряд із ними, а не в кабіні. Люди пригадали ще кілька випадків, у яких винні були міліціонери, яких так ніхто й не покарав. Зав’язався такий вороже-агресивний діалог, під час якого ніхто нікому не хотів поступатися. Я теж щось кричав. Потім разом з іншими перевертав згорілий «воронок» і прив’язував його на буксир до іншої автівки, щоб відтягти як доказ до міськвиконкому і міськкому партії.

— Навіщо?

— Хотілося показати нашій владі, що коїть міліція. Ми прагнули розібратися, хто відповість за цей злочин. Чому люди мене слухали і робили те, що і я, не знаю. Може, мої злість та образа передалися їм. Потім, під час суду, мою участь у тих подіях описували як активну. Полковник КДБ Волков пояснював, що я своєю поведінкою начебто провокував інших. Він казав: «Ось я, полковник, не зможу роту людей зібрати серед вулиці, а ти зміг».

— Ви виступали проти радянської влади?

— Ні. До речі, висловів на кшталт «Геть радянську владу!» не було. Мені тоді не виповнилося ще 20 років, політикою я не цікавився. Все відбувалося, так би мовити, на побутовому рівні. Хтось називав чиновників буржуями, хтось крив їх матом, звинувачував у тому, що не дають квартиру багатодітній родині… Сьогодні люди не так бояться влади, як тоді. Але у тих, хто брав участь у подіях 72-го року, так би мовити, увірвався терпець. Вони вихлюпнули назовні всю свою антипатію і ненависть до місцевої влади, все, що було роками заховано усередині. Сьогодні, мабуть, можна сказати, що це був протест саме проти радянської влади в цілому, але тоді ми звинувачували лише місцевих правителів.

— Вас ніхто не зупиняв?

— Намагалися, та, мабуть, власних сил у міліції було мало. Через годину-дві біля згорілого «воронка» нас було вже не дві сотні, а дві тисячі. Потім на буксирі потягнули оту машину. Від гастронома «Дружба» до площі Леніна ми йшли не п’ять хвилин, а приблизно півгодини, та, може, і більше, тому що шини на колесах згоріли, машина ледь рухалася. Але поки ми дісталися до міськвиконкому на вулицю Сирівця, біля виконкому вишикували військовослужбовців із місцевої частини, та їх люди не зачіпали. У місто також підігнали школу міліції і полк МВС із Дніпропетровська, військових iз Кривого Рогу.

— Кажуть, що в міськвиконкомі ви вчинили справжній погром.

— Так, люди спочатку розбили вікна, а потім почали кидати каміння і лупити палицями просто по стінах. Облицювальна плитка вся відлетіла. Кілька чоловік увірвалися в будівлю, щось там ще розбили і поламали. Разом зі мною у справі проходив Саня Скобліков — місцевий фотограф. Він того дня зробив чимало знімків, але потім усі плівки в нього відібрали. На тих фотографіях добре видно, скільки людей вийшло на вулиці, що вони робили, кого били. Взагалі у справі, по якій ми з ним проходили, було 8 томів, із них, якщо не помиляюся, два томи з фотографіями. Бо фотографували не тільки такі, як мій приятель Скобліков, а й кадебешники.

— Ви припускали, чим усе може закінчитися?

— Ми розуміли, що без покарання не обійдеться. Наступного дня я пішов на роботу, на завод «Азот», де працював завскладом нафтопродуктів на автозаправці. На прохідній мені сказали, що на мене вже чекають… Затримали, привезли в КПЗ. Поки йшло слідство, говорили, що нас можуть і «розміняти»…

— Де вас судили?

— Мене, Саню Скоблікова та ще кількох чоловік — в обласному суді. Інших — у трьох районних судах Дніпродзержинська. Всього у справі проходило чоловік 350. Скоблікову і мені дали по 12 років, двом — по 15, іншим iз «найактивніших» — від 5 до 10 років. Я, судячи з вироку, був для радянської влади тоді дуже небезпечною людиною. Хоча мені на той момент не виповнилося ще й 20 років. Але, мабуть, сама влада тоді дуже злякалася: адже вона тримала під Варшавським договором пів-Європи, а під ядерним прицілом — увесь світ, але раптом усередині країни знайшлися люди, які пішли на неї з голими кулаками.

І тоді була свобода слова. За колючим дротом

Українські і центральні ЗМІ, природно, нічого не написали про події 25 червня, отож населенню величезної країни було невідомо, що там відбувається на батьківщині Брежнєва. «Пощастило» тільки слухачам радіостанції «Вільна Європа», яка повідомила про «масові антиурядові виступи дніпродзержинської молоді і жорстоке їх придушення». Але цього було надто мало, щоб «гарячі новини» розлетілися по всій країні та викликали суспільний резонанс. І ще багато років про це ніхто не писав на шпальтах газет, навіть за часів горбачовської перебудови. Хоча свідків та учасників масової акції протесту в місті й сьогодні живе багато.

Слідство тривало всього три місяці. За словами Віктора Чуканя, судові засідання проходили спокійно. На перше засідання прийшли дуже багато людей. Влада знову злякалася, що це може призвести до масових виступів проти неї. Тому в подальшому до суду викликали повістками тільки родичів і свідків.

30 серпня 1972 року Судова колегія з кримінальних справ Дніпропетровського обласного суду розглянула у відкритому судовому засіданні справу № 2-90 щодо звинувачення дев’ятьох жителів Дніпродзержинська у масових заворушеннях (стаття 71 Кримінального кодексу УРСР). Після цього засуджених відправили до різних колоній і таборів. Віктора Чуканя, зокрема, — до Черкаської колонії посиленого режиму. Тоді ані він особисто, ані хто-небудь інший не вважав його політичним в’язнем.

— У нас був у таборі полковник Панченко, — згадує Віктор Михайлович. — Він мені відразу сказав: «Дорогенький, не грай у лотерею (малася на увазі амністія). Гноїти ми тебе не будемо, але і завчасно не вийдеш. Отже, заспокой родичів, хай чекають».

Як це не дивно, але Віктор Михайлович вважає, що йому загалом пощастило. У таборі сиділо чимало цікавих людей: священики, які відбували термін лише за те, що сповідували українською мовою; чиновники, заарештовані за хабарі у розмірі червонця; учасники різних акцій протесту.

— Тоді в таборі було чимало інтелектуалів, не те що зараз — суцільна сірість, — каже, Віктор Чукань. — Наприклад, я сидів iз Василем Січком, який брав участь у якійсь акції після загадкової загибелі Володимира Івасюка. Так от, йому залишалося до виходу з табору два місяці, але він відмовився підписувати якісь документи, й охорона організувала справу так, що йому ще додали кілька років. Зробили дуже просто. Зайшли до камери, принесли з собою наркотики і віддали йому особисто, наказавши зашити пакет у матрац. Потім запросили понятих, підійшли до нього і запитали: це ваше місце? Попросили розпороти матрац і «знайшли» наркотики. Склали протокол та додали новий термін. Це все бачили, окрім мене, ще 20 ув’язнених, але що ми могли тоді зробити? От так влада чинила з тими людьми, яких боялася. І було це не в 30-х, а наприкінці 70-х. Уже після звільнення я слухав радіо «Свобода» і випадково дізнався, що Василя випустили. Це відбулося завдяки горбачовській перебудові, яка почалася всередині 80-х.

А ще в таборі, на думку Чуканя, була справжня свобода слова. Коли він потрапив у в’язницю, то був звичайним хлопцем із радянською кашею в голові. А там йому відкрили очі, за що він тій владі, загалом, вдячний…

Ірина КОНДРАТЬЄВА.

ДО РЕЧI

*У матеріалах справи про масові заворушення у Дніпродзержинську 25 червня 1972 року відзначається, що учасники акції протесту заподіяли Дніпродзержинському міськвиконкому збитків на суму 5795 рублів. До речі, всього за ніч оббиту плитку навколо будівлі прибрали, а вікна засклили.

* Вісім із дев’яти обвинувачених, яких судили в обласному суді, визнали свою провину частково. Фотограф Олександр Скобліков заперечував свою провину в організації масових заворушень, а свою лайку на адресу чиновників провиною не вважав.

* Старшому з засуджених по дніпродзержинській справі було 38 років, наймолодшому — всього 18.




|


  1. Ноябрь 28, 2007 @ 10:00 пп
    Саша пишет:

    http://palariev.sitecity.ru/ltext_2102213715.phtml?p_ident=ltext_2102213715.p_0909195737

  2. Ноябрь 28, 2007 @ 10:02 пп
    Саша пишет:

    В Одессе тоже бывало, как видно из моей ссылки.
    Надеемся, что всё это останется в проклятом прошлом. 😉 🙂
    Наша истинно народная власть больше такого не допустит.
    Ну, а если что, то это будут происки врагов.

  3. Ноябрь 29, 2007 @ 11:18 дп
    Mixter пишет:

    Да… А ведь в милиции почти ничего и не изменилось с тех пор… Наверняка, и сейчас побежали бы и не отвечали ни за что… Рука руку по прежнему моет.

  4. Ноябрь 29, 2007 @ 6:14 пп
    MAG пишет:

    зараз відповідають в основному, але… хлопцеві який у нашому регіоні пару років «постраждав» і став інвалідом коли його «переконували» що він вкрав якийсь телевізор явно не легше що 2 ментам за це 8 та 3 роки, здається, дали… та і скільки вони відсидять…

  5. Ноябрь 29, 2007 @ 9:25 пп
    Саша пишет:

    Ох, Микстер…
    «Ничего не изменилось»….

    Ну вот на примере школы:
    сегодня распространял очередные навязанные нам билеты во всякие там театры среди учащихся.
    Их навязывают с каждым годом всё больше.
    Значительно больше.
    Теперь: в прошлом году нам навязали подписку на какую-то «Долоньку» (газетёнка такая).
    Подписали пару экземпляров за счёт школьных средств (не обеднели особо).
    Сейчас пришла комада подписать по 10 экземпляров во всех 5 и 6 классах, причём чтобы подписали родители на свои адреса!
    А сколько совершенно идиотских дублирующих друг друга информаций надо печатать, «заходив» и т.д.
    Прихожу на работу, и прям с утра начинаю заниматься бумаготворчеством.
    Так и живём.
    По наблюдениям тех, кто работал при «старом режиме», бумаг стало несравнимо больше.

    А мне говорят: всё сейчас стало лучше, потому что «свобода»…
    Да, некое «всеукраинское объединение»»свобода» существует, но я совершенно не уверен, что от этого стало лучше.

    Ну ещё говорить пока можно что вздумается.
    Да и это вполне могут скоро перекрыть какими-нибудь новопринятыми «законами».
    Так что : УРРРРА!!!!!!!!!!!!! Вперёд, в светлое будущее! 🙁
    На реальную работу не остаётся времени.

  6. Ноябрь 30, 2007 @ 11:40 дп
    MAG пишет:

    Мда, з паперовою роботою справді північний песець 🙂

    Це ж ви ще не в інституті, а там взагалі капець,*болонською системою* викладачів довбають і що найцікавіше, ті що згори придурки уявлення, судячи з усього, не мають про те, що таке болонська система, для них це лише купа не таких як раніше паперів 🙂

    Сама болонська система набагато прогресивніша за ту що була і за ту що є у нас, але у виконанні міносвіти старого пердуна Ніколаенка… це «тихий ужас» паперової роботи. Єдиний вуз який більш-менш відповідає стандартам болонської системи це киево-могилянка.

    А ви не підписуйтеся якщо це коштом школи і газета не цікава, і батькам так кажіть, нехай звісно подивляться що це за чудо, але змусити їх ніхто не може.

    Я б спробував всім колективом школи подовбали вище керівництво з приводу паперової роботи, хай почухаються, у мене теж були ситуації коли без копняка ніхто і ворушитися з піднебесся не хотів.

  7. Ноябрь 30, 2007 @ 9:28 пп
    Саша пишет:

    Последние 2 ваших абзаца говорят о том, что Вы парите где-то в облаках.
    Не обижайтесь, но в данном случае Вы говорите что-то не то.

    Никто на это не пойдёт.
    Никто не захочет. чтобы школа попала в «чёрный список».
    Дело даже не в том, что полетит директор.
    Перед этим будут мучить всех бесконечными «проверками» и придирками к малейшим недочётам.

    «Попадут» все, мало не покажется.
    А незаменимых нет.
    Так что вернитесь на землю, сейчас ни о каком бунте речи быть не может.

    Это на таких работах, где практически не платят ещё возможно.
    Например, на Одесской швейной фабрике.
    Вот моя жена даже если кого-то убьёт, её всё равно оставят на работе. 😉
    Сейчас вот ещё к остальным проблемам добавилось полное отсутствие отопления на фабрике.
    Температура утром 7 градусов, к вечеру швеи надышат до 10-11.
    И ничего, работают.
    Но вроде обещают с понедельника всё-таки включить отопление: весна скоро, наверно. 🙂 🙁

  8. Ноябрь 30, 2007 @ 9:51 пп
    MAG пишет:

    Я не ширяю, а знаходжуся там, де я є 🙂 Просто запропонував Вам ідею, але судячи з мого непевного тону Ви мабуть розумієте, що не знаючи специфіки я не можу давати конкретніші поради 🙂 Ясно що я не пропоную Вам гепати ногами у двері деректора 🙂

    Наведу приклад зі свого шкільного життя: вчителі нашої школи були незадоволені невиплатами зарплати і вирішили подати до суду. Наш вчитель права оформив позов. Вчителі позов виграли, зарплати отримали, директору школи (раніше був кращий, але він помер, царство йому небесне) сказали щоб він зробив вибір — або він або вчитель права залишить школу. Пішов вчитель права. Це була його позиція. Такі справи.

    Так як вчитель він був прекрасний і у місті відомий, то його взяла інший директор, запропонувавши йому навіть кращі умови.

    Розповідями про фабрику Ви мене убиваєте… мені так шкода людей які так працюють, і тих кого експлатують і тих хто через таких експлатованих не може знайти гідну роботу.

    У мене теж такі приколи — товариш працює до 1000 грн, працює ночами по 15 годин, вдень спить, робота через день, його ще там ганяють, мають якісь претензії.

    Ви думаєте мені його шкода? Цей чудік таким як я заважає отримувати гідну платню, навіщо нам платити якщо він впрягся?

  9. Ноябрь 30, 2007 @ 10:50 пп
    Саша пишет:

    Знаю я о суде.
    Насчёт обращения в суд по поводу выплаты зарплаты: мы тоже подавали несколько лет назад, как и все школы города.
    Суд выиграли, и теперь получаем время от времени доплату за 90-е годы.
    Каждый раз за определённый год.
    Не так уж и много, пару сотен всего, но лишних денег не бывает.

    Так что: Вы мне ещё будете говорите об учительских делах! 😉
    Тут я с полуслова пойму, о чём Вы говорите, что и как есть (и как должно быть).
    Я 13-й год в школе работаю, так что тут Вы вряд ли мне что-то откроете.

    Хотя, например, вчера я увидел кое-что новенькое (для меня):
    Одна наша учитель до сих пор не сделала микрорайон как положено.
    Ну микрорайон -это, конечно, архаизм никому не нужный и очень неприятно-утомительный, но не в этом сейчас дело.
    Не отменили ещё его для школ -значит надо делать (гимназии уже избавлены от этого).
    Так вот я ей утром напомнил о микрорайоне, прибавив при этом (совершенно спокойно, без нервов, что её может ожидать выговор от РайОНО).
    И что Вы думаете?
    Уже через пару часов она вызвала в школу машину «скорой» (якобы плохо стало).
    Она моложе меня, и во всех её многочисленных больничных нет никаких смертельных диагнозов.
    И пришлось её работу делать другим людям (далеко не в первый раз).

    Но это так, лирическое отступление (чтобы Вы не подумали, что я чего-то не знаю или недопонимаю в нашей системе образования: я в РайОНО хожу по 2-3 раза в неделю -по работе).

  10. Ноябрь 30, 2007 @ 11:18 пп
    MAG пишет:

    А які механізми впливу на вашу школи в разі невиконання вимог (поширення квитків, газет і т.п.)?

  11. Декабрь 1, 2007 @ 7:53 дп
    Саша пишет:

    Я же написал уже вкратце:

    «Никто не захочет. чтобы школа попала в “чёрный список”.
    Дело даже не в том, что полетит директор.
    Перед этим будут мучить всех бесконечными “проверками” и придирками к малейшим недочётам.
    “Попадут” все, мало не покажется.»

    Найдутся рычаги, не волнуйтесь!
    И сверхэффективные!

  12. Декабрь 1, 2007 @ 11:05 дп
    MAG пишет:

    А ви якось з цим пробували боротися? чи ви на це діло забиваєте? 🙂 мені щось не віриться з нормальним директором і досить згуртованим колективом зовсім немає ніяких методів відстоювання інтересів.

  13. Декабрь 1, 2007 @ 9:45 пп
    Саша пишет:

    Билеты и газеты распространяются во всех школах Малиновского района (как минимум района).
    Знаю, кому поручено собирать деньги со школ.
    Сам носил этому человеку 500 гривен от нашей школы пару недель назад (за один из комплектов билетов).
    Но этот человек -не более, чем исполнитель.

    Кстати. в прошлом году школам оставляли 5% от собранной суммы.
    В этом году уже и об этом молчок, зато количество билетов (и газет) значительно увеличилось.

    Обо всём городе не знаю, но подозреваю, что в других районах то же самое.

    Представляете, ни одного «нормального директора и сплочённого коллектива».

  14. Декабрь 2, 2007 @ 3:47 пп
    MAG пишет:

    пишіть, телефонуйте до міносвіти, робіть щось якщо батьки проти, а вони проти?

    ну а взагалі вам вирішувати я ж не можу на вашому місці опинитися…

    просто з тих скарг які я чув від людей десь у 75% випадках вони просто скаржилися і нічого не робили, а реально за умов наявності елементарної мужності + витрат власного часу можна було зробити багато, не можу стверджувати що саме така ситуація у Вас в школі чи на фабриці, але…

  15. Декабрь 2, 2007 @ 9:07 пп
    Саша пишет:

    Мне как-то это особо не мешает.
    Детишки всё-таки посещают театры, хотя и «организованно».
    Без этого вряд ли бы знали, что такое вообще «театр».

    Так что всё совсем не так уж и плохо.
    Единственный как-бы «минус» -это не добровольность.

  16. Декабрь 3, 2007 @ 1:37 пп
    MAG пишет:

    Ну, на нет и суда нет 🙂

  17. Декабрь 4, 2007 @ 9:34 дп
    Mixter пишет:

    Как-то в Днепродзержинске всё поинтеллигентнее описано 🙂 В Одессе — просто гопота какая-то поглумиться собралась…

  18. Декабрь 4, 2007 @ 11:26 дп
    MAG пишет:

    Ага, нічого не боялися, мабуть думали «Эх, пагуляем!»

  19. Декабрь 4, 2007 @ 9:19 пп
    Саша пишет:

    Я вот в последнее время забираю почту в РайОНО для школы с особым чувством: что ещё придумают нам новенького?
    И вот вчера столкнулся с новой бизнес-идеей!

    Школам предлагается приобрести копии фильма «Собор на крови» (почему-то не менее 3 копий по цене 110 гривен каждая).
    Ну показать ученикам, естественно.
    Как-будто одной копии недостаточно!
    Ну и координаты, куда обращаться за приобретением (фамилия, телефон).

    И как Вам это?
    Даже на крови бизнес делают!

    Хотя я ,возможно, отстал от жизни, и это всё правильно? 🙁

  20. Декабрь 5, 2007 @ 9:31 дп
    Mixter пишет:

    А почему просто не сказать — «МНЕ НЕ НУЖНО».

    Всё.

    У нас банки любят этим страдать. Типа «Хотите кредит, откройте ещё и карточку. Нет, не кредитную, нет, не с вісокими %.» Им просто говоришь — «МНЕ ЭТО НЕ НУЖНО, СПАСИБО». Они офигевают от такой наглости, у них ведь план. Пытаются убеждать, угрожать невозможностью заключения договора, потом пытаются попросить написать заявление об отказе получать карточку (нафига, я её просил когда-то что ли?) и сдаются… Потом уже не предлагают 🙂

    Так что, боритесь за свои права и вам зачтется. Всей стране станет лучше, если бесполезные вещи перестанут отнимать у производителей их время, а у нас, потребителей, деньги.

  21. Декабрь 5, 2007 @ 1:26 пп
    MAG пишет:

    mixter +

    Саші — я думаю вашій школі варто було б взяти 1 копію. Як уже казав — цікаве кіно, але непросте, ні «фофудьйоносці» ні «свидомые» на ура не сприймають, тому що не відповідає ні тим ні іншим стериотипам.

  22. Декабрь 5, 2007 @ 9:36 пп
    Саша пишет:

    Вы от банка не зависите.

    Школа от РайОНО зависит целиком и полностью.
    Как там скажут, так и будет.

    Здесь на сегодняшний день система вертикальной власти феодальная.
    Совершенно однозначно и беспрекословно.

    С Советских времён абсолютно ничего не изменилось (ну только прославляют другие ценности. А завтра скажут прославлять Мао Цзе- Дуна или Вождя Краснокожих -это будет сделано (во всяком случае согласно отчётам и информациям)).

    А приобретать копии пока не торопимся, смотрим на других.
    Зато вчера купили стендик по охране труда (скоро проверка).
    Ма-аленький такой, но стоит «всего лишь» 280 гривен.
    Пластиковая основа, на неё наклеен листик с информацией.
    И всё.
    Ну максимум 70, ну 100 гривен ( с учётом самых высоких темпов инфляции).

    Скажете, что тут не сговор, когда одни настойчиво рекомендуют приобрести, а другие отметят, что всё «хоккей», когда увидят, что всё в наличии.

  23. Декабрь 5, 2007 @ 9:54 пп
    Mixter пишет:

    Завишу. Мне без него жить негде будет. Точнее, будет-то будет, но в чужой квартире 🙂

    Про феодализм — понятно. Все государственные структуры, судя по всему, живут в далёких 80-х прошлого века. Самое страшное, что часть из них воспитывает «новое» поколение в рамках своих представлений о том, какая должна быть жизнь.

  24. Декабрь 5, 2007 @ 10:18 пп
    Саша пишет:

    А другая часть?

    И кто воспитывает в рамках «не своих представлений»?

  25. Декабрь 5, 2007 @ 11:44 пп
    Mixter пишет:

    А другая часть воспитывает нормально 🙂

    Или вас радуют матроны в РайОНО с формами Богатырёвой и характером Тимошенко? 😉

  26. Декабрь 6, 2007 @ 9:33 пп
    Саша пишет:

    А знаете, я не соглашусь с утверждением о «матронах».
    У нас сейчас основная часть в возрасте 35-45 лет.
    И директора всё чаще молодые.
    Нашей, к примеру, всего 34 года.

    Да и люди в РайОНО в основном вполне нормальные.
    Серьёзно, нормальные!
    А почему всё так…?
    Чёрт его знает.
    Система такова, наверно.

    Это как в нашем футболе:
    Суркис потратил 30 млн, и Динамо заняло последнее место.
    Ахметолв потратил 70 млн, и Шахтёр так же пришёл последним.
    Никакой разницы! 😉
    Так зачем платить больше? 🙂

    Только Спартачок хоть порадовал сегодня.
    Хоть немного душу отвести можно.
    Да и гол забил свой, а не какой нибудь бразилец или итальянец.

    Но деградирует футбол наш со страшной силой.
    Разве что только Лихтенштейн да Андорра пока ещё нам вполне по зубам. 🙁 🙁 🙁

  27. Декабрь 6, 2007 @ 10:13 пп
    Mixter пишет:

    Как-то странно, правда? Из сплошь хороших и позитивных молодых людей состоит система, которая заставляет покупать бесполезные вещи и за счет этого и существует…

  28. Декабрь 7, 2007 @ 7:44 дп
    Саша пишет:

    Да, получается так.

    Это, знаете, как алмаз и графит:
    состоят из одного и того же, но в результате получаются весьма разные вещи. 😉

    Но ломать жёсткую централизованную систему подчинения в данном случае, считаю, не следует.
    Иначе -хаос.

    А лучше советской системы образования пока ещё на нашей земле ничего создано не было.
    Речь об обычных школах, естественно.
    И то, что мы видим сейчас -это довольно-таки жалкое подобие того, что было тогда.

    Но и детки меняются: то, что было даже лет «…надцать» назад, и то ,что сейчас…. 🙁
    Те хулиганы не идут в сравнение с нынешними.
    Нынешний «хороший» класс -это раньше был бы просто «нормальный».
    Хотя, по-прежнему, не так уж и мало нормальных, способных детей.

    Но ведь «ненормальные» не дают им возможности нормально учиться!
    Сделать бы для таких 4 класса: читать -писать с грехом пополам научились -и в реальное училище!
    А потом-работать и приносить пользу, а не морочить голову учителям , мешать тем, кто «хочет и может», да ещё активно портить школьное имущество.

    Думаю, что эта проблема характерна не только для Молдаванки.
    Тут государство совершенно напрасно «перегибает палку» со «всеобщим средним». 🙁

  29. Декабрь 7, 2007 @ 3:01 пп
    MAG пишет:

    Мені подобається німецька система освіти з багаторівневим шкільним та дворівневим вищим + загальнообов»язкове (чоловіки, жінки) проходження альтернативної/військової служби.

    Вищою освіта — недорога (це навіть по нашим цінам, в районі 500 євро за семестр при незрівнянній якості :-), шкільна — досить дешева (для нас досить дорога, десь 300 євро на рік).

    За такої системи просто невигідно йти вчитися в універ якщо тобі складно і немає бажання 🙂

    З іншого боку у нас теж — вивчись на збирача меблів і тебе з руками й ногами за мін. 2000 грн заберуть, не розумію нафіг люди ото деякі паряться, від армії ховаються чи що? 🙂


|
RSS feed отзывов к статье |





Оставить отзыв